Є чар у стежці польовій,<br />
де тиша вікова<br />
I де луна визвольних битв<br />
до наших днів жива;<br />
Відрадно думати, що тут<br />
проходили колись<br />
Старі друїди в опанчах,<br />
що по траві тяглись.<br />
Є втіха в кожному кутку,<br />
що слави запобіг:<br />
Він рідний нам, і знаний нам,<br />
і все новий для ніг;<br />
Є й глибша втіха, що душі<br />
дарує вища ціль,<br />
Є ще пекучіший для уст,<br />
божественніший біль,<br />
Коли, натомлений, про все<br />
забувши йдеш і йдеш<br />
Піском полів, камінням троп,<br />
іржею узбереж<br />
До гордих мурів чи до стін,<br />
де жив у давній час<br />
Той, що великим путь пройшов<br />
і не безславно згас.<br />
Тремтять на вересі квітки —<br />
вони далеко десь;<br />
Ніхто не слухає пташок —<br />
лише хмарки з небес;<br />
Тихенько плеще течія,<br />
цілуючи моріг,—<br />
Ніхто й не гляне, хоч вона<br />
пробила скелі й сніг;<br />
Багряне сонце запливло<br />
за бескиди, за тінь;<br />
Блакитна хвиля будить сон<br />
печер і баговинь;<br />
Орел, розп'ятий в небесах,<br />
немов заснув, застиг;<br />
Лякливий припутень майне<br />
до верховіть густих —<br />
Ніщо не зваблює очей,<br />
і ти стоїш, немов<br />
Курний прочанин, що в пісках<br />
святилище знайшов.<br />
Тоді маліє розум твій,<br />
і все малим стає,<br />
I серце, вмістище турбот,<br />
даремно в груди б'є.<br />
Якби шаленець хоч на день<br />
оздоровіти міг,<br />
Щоб розказати, де й коли<br />
він розуму відбіг,<br />
Він приголомшив би того,<br />
хто рушив у світи,<br />
Щоб темне бардове житло<br />
на Півночі знайти.<br />
Лише на мить ступне нога<br />
поза буденну грань —<br />
I непомітно зникне все —<br />
ні втіх, ні вболівань!<br />
Лише на мить ступне, бо там —<br />
одну хвилину згай —<br />
I вже забудеш поворот,<br />
і свій забудеш край.<br />
О жах! Із пам'яті звести<br />
все дороге, що знав,<br />
Обличчя брата і сестри,<br />
і всю щоденну яв!<br />
I, шлях верстаючи, творить<br />
рої облич-примар,<br />
Огненніших за ті, що їх<br />
вимучує маляр,<br />
Геройських постатей ходу,<br />
діла старих часів,<br />
I чорні пасма, й сивину,<br />
і гвалт, і шал, і гнів!<br />
Ні, ні, цей жах мине, бо є<br />
кодола поблизу,<br />
I вірна кітва, що спасе,<br />
що видержить грозу.<br />
Стоїш бездумно, очі вп'яв<br />
у спінений кришталь,<br />
Та от засяяла тобі<br />
ясна душі скрижаль:<br />
Ти перечитуєш її<br />
на кожній скелі, де<br />
Величне сяєво висот<br />
на тебе упаде.<br />
Та як би якір не держав,<br />
ти все ж таки молись,<br />
Щоб не схитнувся розум твій,<br />
де бескиди зійшлись,<br />
Щоб день у день ти міг шукать<br />
великого житло,<br />
Щоб зору серця і душі<br />
ніщо не зап'яло.