Як тільки березневе сонце залоскотало потемнілий сніг, з даху біля ринви несміливо виглянула велика прозора крапля води. Вона поніжилася у весняній теплині і, набравшись хоробрості, відірвалась від щілини і з радісним вигуком "кап" упала під хатою. Сонце лоскотало сніг… І за першою краплею полетіли інші. Тільки й чути було: кап-кап-кап. Спочатку оті прозорі краплі просвердлили в снігу глибоку криничку, яка висвічувала небесною синню. А сонце лоскотало сніг… А з даху: кап-кап-кап, кап-кап-кап… І криничка переповнилася кришталевою водою. Найхоробріші краплини почали штурмувати неприступні снігові стіни кринички. Надибавши слабке місце, вони кинулися туди гуртом і пробили вузенький рівчачок. А сонце лоскотало сніг… А з даху: кап-кап-кап, кап-кап-кап, кап-кап-кап… І з того рівчачка задзюрчав прозорий холодний ручайок. Він повільно пробирався поміж замерзлими грудками і шматками льоду. А сонце лоскотало сніг… А ручайок струменів усе. далі й далі, набираючи швидкості, шукаючи незвіданого шляху до великої води. Ручай грав усіма барвами сонця, жебонів пісню весняну лазуровому небу. Так починалося велике оновлення на землі.