Зі сходу сонце йде в ясних огнях світанку,<br />
А коло місячне сумна окрила мла,<br />
До сонця пелюстки троянда простягла,<br />
Фіалка хилиться під чистим сріблом ранку.

Лаура у вікні — я приклонивсь на ганку.<br />
От коси золоті красуня розплела<br />
I мовила: "Чому печаль, як тінь, лягла<br />
На місяць, на квітки, на тебе, мій коханку?"

В смерканні виглядом любуюся новим:<br />
Встав місяць-повновид, як заграва рум'яна,<br />
Фіалка ожила під вітерцем легким.

Знов бачу — у вікні стоїть моя кохана<br />
З щасливим поглядом, в уборі чарівнім.<br />
Знов приклонився я — печальний, як і зрана.

Переклад: Максим Рильський