З неволі втікши, негр у багні<br />
На Сумнім Болоті закляк.<br />
Він ясно бачив ватри нічні<br />
I чув подекуди кінські ступні<br />
I далекий гавкіт собак.

Де оситняг, очерет, і туман,<br />
I світляків рої,<br />
Де мох сосні підперізує стан,<br />
Де кедри й джгути отруйних ліан<br />
Із плямами, як у змії;

Там, де й пройти ніхто б не посмів,<br />
Куди не сягнув би й зір,<br />
Де страшно дерен під ним двигтів,<br />
Він ліз поміж трав густих та кущів,<br />
Як дикий, загнаний звір.

Старий, слабий, худий, як стебло,<br />
Із шрамами на виду;<br />
Знак рабства в'ївся йому в чоло,<br />
I руб'я на плечах його було<br />
Як пам'ять про глум і нужду.

Раділо все живе на землі,<br />
I сонце сяяло з хмар,<br />
I скрізь мелькали білки в гіллі,<br />
I славили навіть пташки малі<br />
Свободи безцінний дар.

I тільки він у путах раба,<br />
I тільки в нього цей страх,<br />
Бо впала, як Каїнова клятьба,<br />
Як ціп, на нього Доля сліпа —<br />
I втоптала його у прах!

Переклад В. Мисика