Птах уночі забивається до кімнати,<br />
хоче вирватись, ріже повітря крилами,<br />
не знаходить виходу, не дає себе упіймати,<br />
сторожко завмирає, зібравшись із силами.

Я говорю: ну що ти, послухай, спинися,<br />
не бийся так лунко серед густої темряви,<br />
ця ніч стоїть, наче важка пшениця,<br />
відбиваючись у тобі голосами і нервами.

Ця ніч може бути довгою і мовчазною,<br />
вона може ділитися з нами надіями й шансами.<br />
Але якщо ти вже тут, якщо ти далі зі мною,<br />
лишайся доти, доки можеш лишатися.

І хай ця ніч ранить тебе і черкає,<br />
і хай дотики її видаються тобі неприйнятними.<br />
Лишайся, навіть коли тебе хтось чекає,<br />
лишайся, навіть коли я тебе не спинятиму.

Якими шрамами тебе дивувати, якими стигмами?<br />
Якими тримати словами та вчинками?<br />
Ти ж знаєш, що насправді нікого не можна втримати,<br />
і що всі мої вікна насправді завжди відчинені.

Які можуть бути образи і які можуть бути скарги?<br />
Ти ж знаєш, що я ні про що тебе не проситиму.<br />
Найбільше мені б хотілося тебе не відпускати,<br />
найменше б мені хотілося тримати тебе тут силою.

Я просто й далі буду відчувати тебе уночі,<br />
згадуючи все із часом, забуваючи все із віком,<br />
слухаючи і говорячи, тонучи й пливучи,<br />
затамувавши подих,<br />
не зачиняючи вікон.