Присмеркові сутінки опали...
Присмеркові сутінки опали...
Присмеркові сутінки опали,<br /> сонну землю й душу оплели.<br /> Самоти згорьовані хорали<br /> геть мені дорогу замели.<br /> І куди не йду, куди не прагну —<br /> смерк сосновий мерзне угорі.<br /> Виглядаю долю довгождану,<br /> а не діжду — вибуду із гри.<br /> Аж і гра: літають головешки,<br /> зуби клацають під ідіотський сміх.<br /> Регочу на кутні — буде легше<br /> (а як буде важче — теж не гріх).<br /> Що тебе клясти, моя недоле?<br /> Не клену. Не кляв. Не проклену.<br /> Хай життя — одне стернисте поле,<br /> але перейти — не помину.<br /> Дотягну до краю. Хай руками,<br /> хай на ліктях, поповзом — дарма,<br /> душу хай обшмугляю об камінь —<br /> все одно милішої нема<br /> за оцю утрачену й ледачу,<br /> за байдужу, осоружну, за<br /> землю цю, якою тільки й значу<br /> і якою барвиться сльоза.<br /> X.1968