Виліз Муравлик на березу. Доліз до вершечка, подивився вниз, а там, на землі, його рідний мурашник ледве видно. Муравлик сів на листочок і думає: "Відпочину трошки — і додому". Адже в мурашок суворо: тільки сонечко на заході — всі додому біжать. Зайде сонце,— мурашки всі ходи й виходи затулять — і спати. А хто спізнився, той хоч на вулиці ночуй. Сонце вже до лісу сідало. Муравлик сидить на листочку і думає: "Байдуже, встигну: адже донизу швидше". А листочок був поганий: жовтий, сухий. Дунув вітер і зірвав його з гілки. Летить листочок через ліс, через ріку, через село. Летить Муравлик на листочку, хитається — ледве живий від страху. Заніс вітер листочок на луку за селом та там і кинув. Листочок упав на камінь, Муравлик ноги собі забив. Лежить і думає: "Бідна моя голівонька. Не добратися мені тепер додому. Місце навколо рівне. Був би здоровий — ураз би добіг, та от біда: ноги болять. Прикро, хоч землю кусай". Дивиться Муравлик: поряд Гусінь-Землемір лежить. Черв'як черв'яком, тільки спереду — ніжки і ззаду — ніжки. Муравлик говорить Землемірові: — Землеміре, Землеміре, віднеси мене додому! В мене ніжки болять! — А кусатися не будеш? — Кусатися не буду. — Ну, сідай, підвезу. Муравлик видряпався на спину до Землеміра. Той зігнувся дугою, задні ноги до передніх приставив, хвіст — до голови. Потім ураз звівся на зріст, та так і ліг на землю палицею. Відміряв на землі, скільки в ньому росту, і знову в дугу скарлючився. Та й давай, та й давай землю міряти. Муравлик то до землі летить, то до неба, то вниз головою, то догори. — Не можу більше! — кричить.— Стій! А то вкушу! Зупинився Землемір, простягся по землі. Муравлик зліз, ледве віддихався. Глянув навкруг, бачить: лука спереду, на луці трава скошена лежить. А по луці Павук-Сінокосець крокує: ноги немов ходулі, між ногами голова хитається. — Павуче, Павуче, віднеси мене додому! У мене ніжки болять. — Ну що ж, сідай, підвезу. Довелося Муравлику по павуковій нозі вгору лізти до колін, а з колін униз спускатися на спину: коліна в Сінокосця стирчать вище спини. Почав Павук свої ходулі переставляти,— одна нога тут, друга там; усі вісім ніг, наче шпиці, в очах у Муравлика замиготіли. А йде Павук не швидко, черевом по землі черкає. Набридла Муравликові така їзда. Мало не вкусив він Павука, та тут, на щастя, вишили вони на гладеньку стежку. Зупинився Павук. — Злазь,— каже.— Ось Попелиця біжить, вона жвавіша за мене. Зліз Муравлик. — Попелице, Попелице, віднеси мене додому! В мене ніжки болять. — Сідай, прокатаю. Тільки встиг Муравлик видряпатися Попелиці на спину, вона як кинеться бігти! Ноги в неї стрункі, немов у коня. Біжить шестиногий кінь, біжить, не трясе, неначе в повітрі летить. Умить домчали до картопляного поля. — А тепер злазь,— каже Попелиця.— Не з моїми ногами по картопляних грядках стрибати. Іншого коня бери. Довелося злізти. Картоплиння для Муравлика — ліс густий. Тут і з здоровими ногами — цілий день бігти. А сонце вже низько. Раптом чує Муравлик, пищить хтось: — Ану, Муравлику, лізь до мене на спину, поскачемо. Обернувся Муравлик — стоїть поряд Жучок-Блошачок, ледве від землі видно. — Та ти маленький! Тобі мене й не підняти. — А ти великий! Лізь, кажу. Сяк-так умостився Муравлик на спині у Блошака. Ледве-ледве ніжки поставив. — Виліз? — Ну, виліз. — А виліз, так тримайся. Блошачок підібгав під себе товсті задні ніжки,— а вони в нього — як пружинки складні,— і клац! — випростав їх. Зирк, уже він на грядці сидить. Клац! — на другій, клац! — на третій. Так увесь город і відклацав аж до тину. Муравлик питає: — А через тин можеш? — Через тин не можу: високий дуже. Ти Коника попроси: він може. — Конику, Конику, віднеси мене додому! В мене ніжки болять. — Сідай на загривок. Сів Муравлик Коникові на загривок. Коник склав свої довгі задні ноги навпіл, потім разом випростав їх і підскочив високо в повітря, як Блошачок. Але тут з тріском розгорнулися в нього за спиною крила, перенесли Коника через тин і тихенько опустили на землю. — Стоп! — сказав Коник.— Приїхали. Муравлик дивиться вперед, а там широка річка: рік пливи — не перепливеш. А сонце чимраз нижче. Коник каже: — Через ріку й мені не перескочити: надто вже широка. Стривай-но, я Водомірку гукну й буде тобі перевізник. Зацокотів по-своєму, зирк — біжить по воді човник на ніжках. Підбіг. Ні, не човник, а Водомірка-Клоп. — Водоміре, Водоміре, віднеси мене додому! У мене ніжки болять. — Гаразд, сідай, перевезу. Сів Муравлик. Водомір підстрибнув і пішов по воді, немов по суходолу. А сонце вже зовсім низько. — Любенький, швидше! — просить Муравлик.— Мене додому не пустять. — Можна й швидше,— каже Водомір. Та як припустить! Відштовхнеться, відштовхнеться ніжками — і котить-ковзає по воді, немов по льоду. Швидко на тому березі опинився. — А по землі не можеш? — питає Муравлик. — По землі мені важко, ноги не ковзають. Та й попереду ж ліс. Шукай собі іншого коня. Подивився Муравлик вперед і бачить: стоїть над рікою ліс високий, аж до неба. І сонце за ним уже сховалося. Ні, не потрапити Муравликові додому! — Дивись,— каже Водомір,— он до тебе й кінь повзе. Бачить Муравлик: повзе поблизу Хрущ — важкий жук, незграбний жук. Хіба на такому коні далеко заїдеш? Все-таки послухався Водоміра. — Хруще, Хруще, віднеси мене додому! В мене ніжки болять. — А де ти живеш? — У мурашнику за лісом. — Далеченько. Ну що з тобою робити? Довезу. Поліз Муравлик по жорсткому хрущевому боці. — Сів, чи що? — Сів. — А куди сів? — На спину. — Ех, недотепо! Лізь на голову. Виліз Муравлик Хрущеві на голову. І добре, що не залишився на спині: розламав Хрущ спину надвоє, двоє жорстких крилець трохи підняв. Крила в Хруща — неначе двоє перевернутих ночов, а з-під них інші крильця лізуть, розгортаються: тоненькі, прозорі, ширші й довші за верхні. Почав Жук пихкати, надиматися: — Ух, ух, ух! — Дядечку,— просить Муравлик,— швидше! Не відповідає Хрущ, тільки пихкає: — Ух, ух, ух! Раптом затріпотіли крильця, запрацювали. — Жжж! Тут-тук-тук! — знявся Хрущ у повітря. Як корок, Викинуло його вітром догори — вище від лісу. Муравлик зверху бачить: сонечко вже краєм землю зачепило. Як помчав Хрущ — у Муравлика навіть дух захопило. — Жжж! Тут-тук-тук! — летить Жук, свердлить повітря, мов куля. Промайнув під ним ліс — і зник. А ось і береза знайома, і мурашник під нею. А над самим вершечком берези вимкнув Хрущ мотор — і геп! — сів на гілку. — Дядечку, любесенький! — почав благати Муравлик.— А додолу ж мені як? Адже в мене ніжки болять, я собі в'язи скручу. Склав Жук тоненькі крильця вподовж спини. Зверху жорсткими ночовками прикрив. Кінчики тоненьких крилець дбайливо під ночовки підібрав. Подумав і каже: — А вже як тобі додолу спуститися — не знаю. Я на мурашник не полечу: надто вже боляче ви кусаєтесь. Добирайся сам як знаєш. Глянув Муравлик вниз: а там під самою березою його дім рідний. Глянув на сонечко: сонечко вже до половини в землю увійшло. А навколо: гілки та листя, листя та гілки. Не потрапити Муравликові, хоч униз головою кидайся! Раптом бачить: поряд на листочку Гусінь-Листоїдка сидить, шовкову нитку з себе тягне, тягне і на сучок намотує. — Гусінь, Гусінь, спусти мене додому! Остання мені хвилинка залишилась,— не пустять мене додому ночувати. — Відчепися! Бачиш, діло маю: пряжу пряду. — Всі мене жаліли, ніхто не проганяв, ти перша! Не втримався Муравлик, кинувся на неї та як кусне! З переляку Гусінь лапки підібрала та беркиць з листочка — і полетіла додолу. А Муравлик на ній висить — міцно вчепився. Тільки недовго вони падали: щось їх згори — смик! І загойдалися вони обоє на шовковій ниточці : ниточка ж на сучок була намотана. Гойдається Муравлик на Листоїдці, як на гойдалці. А ниточка чимраз довшає: вимотується у Листоїдки з черевця, тягнеться, не рветься. Муравлик з Листоїдкою чимраз нижче опускаються. А внизу, в мурашнику, мурахи пораються, поспішають, входи-виходи затуляють. Усі затулили — один, останній, вхід залишився. Муравлик з гусені беркиць — і додому! Тут і сонечко зайшло.