Причинна
Причинна
Реве та стогне Дніпр широкий,<br /> Сердитий вітер завива,<br /> Додолу верби гне високі,<br /> Горами хвилю підійма.<br /> І блідний місяць на ту пору<br /> Із хмари де-де виглядав,<br /> Неначе човен в синім морі,<br /> То виринав, то потопав.<br /> Ще треті півні не співали,<br /> Ніхто нігде не гомонів,<br /> Сичі в гаю перекликались,<br /> Та ясен раз у раз скрипів.
В таку добу під горою,<br /> Біля того гаю,<br /> Що чорніє над водою,<br /> Щось біле блукає.<br /> Може, вийшла русалонька<br /> Матері шукати,<br /> А може, жде козаченька,<br /> Щоб залоскотати.<br /> Не русалонька блукає:<br /> То дівчина ходить,<br /> Й сама не зна (бо причинна),<br /> Що такеє робить.<br /> Так ворожка поробила,<br /> Щоб менше скучала,<br /> Щоб, бач, ходя опівночі,<br /> Спала й виглядала<br /> Козаченька молодого,<br /> Що торік покинув.<br /> Обіщався вернутися,<br /> Та, мабуть, і згинув!<br /> Не китайкою покрились<br /> Козацькії очі,<br /> Не вимили біле личко<br /> Слізоньки дівочі:<br /> Орел вийняв карі очі<br /> На чужому полі,<br /> Біле тіло вовки з'їли, —<br /> Така його доля.<br /> Дарма щоніч дівчинонька<br /> Його виглядає.<br /> Не вернеться чорнобривий<br /> Та й не привітає,<br /> Не розплете довгу косу,<br /> Хустку не зав'яже,<br /> Не на ліжко — в домовину<br /> Сиротою ляже!
Така її доля... О боже мій милий!<br /> За що ж ти караєш її, молоду?<br /> За те, що так щиро вона полюбила<br /> Козацькії очі?.. Прости сироту!<br /> Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки;<br /> Одна, як та пташка в далекім краю.<br /> Пошли ж ти їй долю, — вона молоденька,<br /> Бо люде чужії її засміють.<br /> Чи винна ж голубка, що голуба любить?<br /> Чи винен той голуб, що сокіл убив?<br /> Сумує, воркує, білим світом нудить,<br /> Літає, шукає, дума — заблудив.<br /> Щаслива голубка: високо літає,<br /> Полине до бога — милого питать.<br /> Кого ж сиротина, кого запитає,<br /> І хто їй розкаже, і хто теє знає,<br /> Де милий ночує: чи в темному гаю,<br /> Чи в бистрім Дунаю коня напува,<br /> Чи, може, з другою, другую кохає,<br /> її, чорнобриву, уже забува?<br /> Якби-то далися орлинії крила,<br /> За синім би морем милого знайшла;<br /> Живого б любила. Другу б задушила,<br /> А до неживого у яму б лягла.<br /> Не так серце любить, щоб з ким поділиться,<br /> Не так воно хоче, як бог нам дає:<br /> Воно жить не хоче, не хоче журиться.<br /> "Журись", — каже думка, жалю завдає.<br /> О боже мій милий! така твоя воля,<br /> Таке її щастя, така її доля!
Вона все ходить, з уст ні пари.<br /> Широкий Дніпр не гомонить:<br /> Розбивши вітер чорні хмари,<br /> Ліг біля моря одпочить,<br /> А з неба місяць так і сяє;<br /> І над водою, і над гаєм,<br /> Кругом, як в усі, все мовчить.<br /> Аж гульк — з Дніпра повиринали<br /> Малії діти, сміючись.<br /> "Ходімо гріться! — закричали. —<br /> Зійшло вже сонце!" (Голі скрізь:<br /> З осоки коси, бо дівчата).
"Чи всі ви тута? — кличе мати.<br /> Ходім шукати вечерять.<br /> Пограємось, погуляймо<br /> Та пісеньку заспіваймо:<br /> Ух! ух!<br /> Солом'яний дух, дух!<br /> Мене мати породила,<br /> Нехрещену положила.<br /> Місяченьку!<br /> Наш голубоньку!<br /> Ходи до нас вечеряти:<br /> У нас козак в очереті,<br /> В очереті, в осоці,<br /> Срібний перстень на руці;<br /> Молоденький, чорнобровий;<br /> Знайшли вчора у діброві.<br /> Світи довше в чистім полі,<br /> Щоб нагулятись доволі.<br /> Поки відьми ще літають,<br /> Поки півні не співають,<br /> Посвіти нам... Он щось ходить!<br /> Он під дубом щось там робить.<br /> Ух! ух!<br /> Солом'яний дух, дух!<br /> Мене мати породила,<br /> Нехрещену положила".
Зареготались нехрещені...<br /> Гай обізвався; галас, зик,<br /> Орда мов ріже. Мов скажені,<br /> Летять до дуба... нічичирк...<br /> Схаменулись нехреіцені,<br /> Дивляться — мелькає,<br /> Щось лізе вверх по стовбуру<br /> До самого краю.<br /> Ото ж тая дівчинонька,<br /> Що сонна блудила:<br /> Отаку-то їй причину<br /> Ворожка зробила!<br /> На самий верх на гіллячці<br /> Стала... в серце коле!<br /> Подивилась на всі боки<br /> Та й лізе додолу.<br /> Кругом дуба русалоньки<br /> Мовчки дожидали;<br /> Взяли її, сердешную,<br /> Та й залоскотали.<br /> Довго, довго дивовались<br /> На її уроду...<br /> Треті півні: кукуріку! —<br /> Шелеснули в воду.<br /> Защебетав жайворонок,<br /> Угору летючи;<br /> Закувала зозуленька,<br /> На дубу сидячи;<br /> Защебетав соловейко —<br /> Пішла луна гаєм;<br /> Червоніє за горою;<br /> Плугатар співає.<br /> Чорніє гай над водою,<br /> Де ляхи ходили;<br /> Засиніли понад Дніпром<br /> Високі могили;<br /> Пішов шелест по діброві;<br /> Шепчуть густі лози.<br /> А дівчина спить під дубом<br /> При битій дорозі.<br /> Знать, добре спить, що не чує,<br /> Як кує зозуля,<br /> Що не лічить, чи довго жить...<br /> Знать, добре заснула.
А тим часом із діброви<br /> Козак виїжджає;<br /> Під ним коник вороненький<br /> Насилу ступає.<br /> "Ізнемігся, товаришу!<br /> Сьогодні спочинем:<br /> Близько хата, де дівчина<br /> Ворота одчинить.<br /> А може, вже одчинила<br /> Не мені, другому...<br /> Швидше, коню, швидше, коню,<br /> Поспішай додому!"<br /> Утомився вороненький,<br /> Іде, спотикнеться, —<br /> Коло серця козацького<br /> Як гадина в'ється.<br /> "Ось і дуб той кучерявий...<br /> Вона! Боже милий!<br /> Бач, заснула виглядавши,<br /> Моя сизокрила!"<br /> Кинув коня та до неї:<br /> "Боже ти мій, боже!"<br /> Кличе її та цілує...<br /> Ні, вже не поможе!<br /> "За що ж вони розлучили<br /> Мене із тобою?"<br /> Зареготавсь, розігнався —<br /> Та в дуб головою!
Ідуть дівчата в поле жати<br /> Та, знай, співають ідучи:<br /> Як проводжала сина мати,<br /> Як бивсь татарин уночі.<br /> Ідуть — під дубом зелененьким<br /> Кінь замордований стоїть,<br /> А біля його молоденький<br /> Козак та дівчина лежить.<br /> Цікаві (нігде правди діти)<br /> Підкралися, щоб ізлякать;<br /> Коли подивляться, що вбитий, —<br /> З переполоху ну втікать!
Збиралися подруженьки,<br /> Слізоньки втирають;<br /> Збиралися товариші<br /> Та ями копають;<br /> Прийшли попи з корогвами,<br /> Задзвонили дзвони.<br /> Поховали громадою<br /> Як слід, по закону.<br /> Насипали край дороги<br /> Дві могили в житі.<br /> Нема кому запитати,<br /> За що їх убито?<br /> Посадили над козаком<br /> Явір та ялину,<br /> А в головах у дівчини<br /> Червону калину.<br /> Прилітає зозуленька<br /> Над ними кувати;<br /> Прилітає соловейко<br /> Щоніч щебетати;<br /> Виспівує та щебече,<br /> Поки місяць зійде,<br /> Поки тії русалоньки<br /> З Дніпра грітись вийдуть.
[1837, С.-Петербург]