Голубко Музо! Годі сумовати<br />
Да плакатись над сліпотою черні,<br />
Що золотом вцяцьковує палати —<br />
Од світу правди сховища мізерні.

Обіймемось та підемо в левади,<br />
В поля, в луги, в гаї широкошумні,<br />
Чи не розвіємо тяжкої там досади<br />
На узурпації, на захвати безумні.

Глянь-подивись, який в нас "пишний город",<br />
І скільки в нім окраси дорогої!<br />
Дихання нашого не труїть смород,<br />
І деспот мислі не гніте живої.

Піснями тут ми з богом розмовляєм,<br />
Вселенна серцю нашому відкрита,<br />
І області ми ширші осягаєм,<br />
Ніж та бідота, золотом окрита.