Ні, не спогад це, не ілюзія,<br />
Не солодкий то плід уяви.<br />
Знов закляклий стою у лузі я<br />
І мене облягяють трави.

Півсторіччя… Либонь півсвіту я<br />
Облітав, обійшов, об'їхав,<br />
І не віриться, що відвідую<br />
Рідний край — мої горе й втіху.

Ні, не сон і не мрія — ось воно,<br />
Тут родитись мені судилось:<br />
Рідне Моспине! Бідне Моспине!<br />
Знов очам моїм ти відкрилось.

Ніби тут не таке було тоді,<br />
Де дитинства мого довкілля:<br />
Береги Грузької болотяні<br />
Облягло бридко-чорне зілля.

А була ж і глибокою й чистою,<br />
Пили воду ми незіпсуту…<br />
Чи ж на мості з калини вистою,<br />
Де калюжа мулу й мазуту?

Таки вистою! Зір заплющу я<br />
І бодай лише на хвилину<br />
У дитинства купіль цілющую<br />
З калинового мосту порину…