Посипав з хвої світлий пил.<br />
А зір — замало.<br />
І ріща із останніх сил<br />
мені палало.

Я миттю переплив ріку<br />
і пісню млосну.<br />
А ти сто літ, як в сардаку<br />
пішла на Босну.

З тобою мати і брати,<br />
й вуйки з вуйнами.<br />
А світлий пил із темноти<br />
завис над нами.

Під сардаками — киптарі<br />
і груди, й тиша…<br />
Лиш на зарінку угорі<br />
палає ріща.

І засипає світлий пил<br />
цю твердь по сволок.<br />
Ти йдеш по нім

з останніх сил.

І грає волох.