1

Ти мені сказала, що три дні<br />
тому між літаючого листу<br />
бачила смереку на груні:<br />
на боках — від моху — попелисту.

Ти мене покликала: ходім!<br />
Бо її відбиток зяв в плесі.<br />
Може, злі вітри у танці злім<br />
вирвали з корінням і понесли,

а з-під хмари кинули в строми,<br />
вихору здійнявши золотисту,<br />
смеречину з гострими грудьми<br />
на боках — від моху — попелисту.

Я кричу: не йди по сліду тім —<br />
вдариш серце в золотій покрові!<br />
Гостра бартка в розмаху страшнім<br />
так відтяла віти смерекові,

ніби хтось в останню мить не зміг<br />
бартку ту в чоло моє ввігнати.<br />
Навіть якщо завтра йтиме сніг,<br />
де на цій землі колядувати?

2

Сніг усе ж пішов.

Не йшов, а біг,

бо недовго — з хати і до хати.<br />
Брав я слід, як пес.

Твій страх стеріг.

Я знайду,

кому колядувати.

Все ж був сніг як сніг —

як плоть жива,

що співа під хвоєю й смолою.<br />
В чоряу ніч

між зорями Різдва

коник і ягня стоять з тобою.