Попелиста осіння смерека
Попелиста осіння смерека
1
Ти мені сказала, що три дні<br /> тому між літаючого листу<br /> бачила смереку на груні:<br /> на боках — від моху — попелисту.
Ти мене покликала: ходім!<br /> Бо її відбиток зяв в плесі.<br /> Може, злі вітри у танці злім<br /> вирвали з корінням і понесли,
а з-під хмари кинули в строми,<br /> вихору здійнявши золотисту,<br /> смеречину з гострими грудьми<br /> на боках — від моху — попелисту.
Я кричу: не йди по сліду тім —<br /> вдариш серце в золотій покрові!<br /> Гостра бартка в розмаху страшнім<br /> так відтяла віти смерекові,
ніби хтось в останню мить не зміг<br /> бартку ту в чоло моє ввігнати.<br /> Навіть якщо завтра йтиме сніг,<br /> де на цій землі колядувати?
2
Сніг усе ж пішов.
Не йшов, а біг,
бо недовго — з хати і до хати.<br /> Брав я слід, як пес.
Твій страх стеріг.
Я знайду,
кому колядувати.
Все ж був сніг як сніг —
як плоть жива,
що співа під хвоєю й смолою.<br /> В чоряу ніч
між зорями Різдва
коник і ягня стоять з тобою.