Поле хвилями недозрілими<br />
І в ярку біля криниці —<br />
Скалки на обрії гасли-горіли<br />
Від небесної колісниці.

Тут проходили колись лавами-тінями,<br />
Вибирали, де рівніше, розташовувались.<br />
А сонце розкидає іскорки над насінням<br />
І блукаю я, і зітхи перешіптувались.

Вогким холодком заносить від лісу,<br />
Пахне корінням і листям над стежкою.<br />
Зачиняє Бог свій театр, спускає завісу,<br />
Спомин минулого несподівано замерз.

9-V-920. Полтава.