Розділ 6, уривок

.....................<br />
— Тоді простимося...

— Я зовсім так не хотів.<br />
Не так. (Але потяг рушив!<br />
Хотіння — це справа тіл,<br />
Ми ж одне одному — душі

Віднині...) І не сказав.<br />
(Так, в мить гірку розставання<br />
Жінкам ви, немов бокал, —<br />
Печальне право прощання...)

Це марення? Щось не те?<br />
Я недочув, можливо?<br />
(Коханці, немов букет,<br />
Кривавую честь розриву

Вручаєте...) По складах,<br />
Розбірливо: ви сказали —<br />
Проститися? (Так спада<br />
В хвилину жаги і шалу

Хустина...) У цім бою<br />
Ви — Цезар. (О, випад наглий!<br />
Трофеєм — мені ж мою<br />
Назад повернути шпагу!)

І далі: — Двічі вклонюсь,<br />
Бо вперше не перший, схоже,<br />
Іду на розрив. (Сміюсь.)<br />
— Ви це говорите кожній?

(А світ захитався весь...)<br />
Помста і жест Ловеласа<br />
Гідні і роблять вам честь.<br />
Мені ж — відділяють м'ясо

Від кістки. — Усміх. (Крізь сміх —<br />
Смерть. Бо померли хотіння.<br />
Хотіти — це справа тих,<br />
Ми ж одне одному — тіні...)

Останній гвіздок — ні, гвинт —<br />
В труну свинцево-дубову.<br />
— Останнє прохання: ви...<br />
Ніколи, прошу, ні слова

Про нас... нікому із... ну...<br />
Наступних. (Так стогнуть ноші<br />
Поранених — у весну!)<br />
— Так само і я вас прошу.

А перстень на згадку? — Ні.<br />
(І погляд — бездонні версти<br />
В далі, відсутньо-сумні.<br />
Печать на серце — мій перстень,

На руку твою... Із'їм!<br />
Без сцен!) — Чи варто спитати:<br />
А книгу тобі? — Як всім?<br />
Не треба зовсім писати.

Книжок...<br />
.............<br />
Перша, як в шахи? Ну от,<br />
Мій хід — не буду втрачати.<br />
Нас навіть на ешафот<br />
Першими просять — до страти.

(Сльози, зрадливі такі, —<br />
Як їх загнати у очі?!<br />
Ось-ось потечуть річки.)<br />
Побачите ви — не хочу!

-Прошу, не треба дивитись!!!

Гордо — очима<br />
Лечу в вишину.<br />
— Милий, ходімо,<br />
Ридати почну!

Переклад 5-7.12.2006

----------------------------<br />
Про цю поему вражений Б. Пастернак писав Цветаєвій:<br />
"Який ти великий, диявольськи великий артист, Марино!" (1926 р.)Прим. пер.

"У Празі відбулася моя зустріч з Мариною Цветаєвою,<br />
пам'ять про яку я бережу і несу крізь все більше наростаючу<br />
гущавину часу..." — Костянтин Родзевич пережив М.Ц. на 47 років.Прим. пер.

Перекладач: Ванда Савранська