Побілила вдова Осінь свою хату,<br />
А сягає її хата аж до неба,<br />
Все прибрала — сісти спочивати б,<br />
Та підвести синім стіни треба.

Розвела з тугою синьку густосиню,<br />
Біля стін, десь понад обріями, ходить<br />
І підводить синявою стіни,<br />
Хороше підмазує — підводить.

Заспівав хтось про осінню синю далеч,<br />
Комусь любо з нею, тужною, кохаться —<br />
Ще синіш підводить Осінь стала,<br />
Ще миліша їй під співи праця.

Прага, 1923