По небу блакитнім очима блукаю...
По небу блакитнім очима блукаю...
По небу блакитнім очима блукаю<br /> За думкою думку туди посилаю;<br /> Тону там душею, тону там очами<br /> Глибоко, глибоко поміж зіроньками.<br /> Тону так глибоко, як камінь той в морі,<br /> Ні! так гину в небі, як в лютому горі;<br /> В його темну пропасть я кинувся змалу;<br /> Ось скільки прожив я, а дна не достану.<br /> Ой гірко для серця так в горі тонути,<br /> Що лучче б умерти од злої отрути,<br /> Живцем серце вирвать, — і се буде легше,<br /> І муки від сього сто раз буде менше,<br /> Зате ж легко в небі душею топитись<br /> І ніччю при зірках сльозами залитись,<br /> Коли ніч та місяць твої сльози бачуть<br /> І вміст з тобою темніють та плачуть.<br /> Срізь, боже, як тихо, і в серденьку тихо,<br /> Його не тривоже ні думка, ні лихо,<br /> А тільки кохає небесна музика,<br /> І легко колише вона його стиха.<br /> Душа моя в небі, як ніч, просяглася,<br /> Глибоко, глибоко змією впилася<br /> І п'є не нап'ється і серцем, й очами<br /> Тій радості вволю, що вище над нами.<br /> І сам я знаю, якаясь-то сила,<br /> Так легка для мене і серденьку мила,<br /> К далекому небу і серцем, й очами<br /> Мене прикувала, мов тими цепами.<br /> Цепи сі не тяжкі, не тяжка неволя,<br /> Багацько раз лучче, чим людськая доля.<br /> Коли б було можна вік в неї зостатись,<br /> Не здумав ніколи б додому вертатись.<br /> Дивлюсь, а не маю тії в себе мочі,<br /> Щоб вирвати з неба і душу, і очі:<br /> Бо дуже завидне їх в небі кохання,<br /> І горе найгірше із ним розставання;<br /> Бо знаю: як небо очима покину,<br /> Душею у горі, в тумані загину, —<br /> То зараз у мене невідома мука<br /> Підступить під серце, і серце застука!