Братові Євгену Тичині присвячую

Плуг<br />
Сійте.<br />
І Бєлий, і Блок…<br />
На майдані…<br />
Як упав же він…<br />
Перезорюють зорі…<br />
І буде так…<br />
Міжпланетні інтервали…<br />
Зразу ж за селом…<br />
На могилі Шевченка. I<br />
На могилі Шевченка. II<br />
На могилі Шевченка. ІІІ<br />
Месія<br />
Із циклу "Сотворіння Світу". І<br />
Із циклу "Сотворіння Світу". II<br />
Із циклу "Сотворіння Світу". ІІІ<br />
Листи до поета. Триптих<br />
Мадонно моя…<br />
Псалом залізу. I<br />
Псалом залізу. II<br />
Псалом залізу. ІІІ<br />
Псалом залізу. IV<br />
Ронделі. I<br />
Ронделі. II<br />
26 — II (11 — III). I<br />
26 — II (11 — III). II<br />
Я знаю…<br />
Гнатові Михайличенку<br />
Один в любов…<br />
Плюсклим пророкам<br />
Паліть універсали…

Плуг

Вітер.<br />
Не вітер — буря!<br />
Трощить, ламає, з землі вириває…<br />
За чорними хмарами<br />
(з блиском! ударами!)<br />
за чорними хмарами мільйон мільйонів<br />
мускулястих рук…<br />
Котить. У землю врізає<br />
(чи то місто, дорога, чи луг)<br />
у землю плуг.<br />
А на землі люди, звірі й сади,<br />
а на землі боги і храми:<br />
о пройди, пройди над нами,<br />
розсуди!<br />
Й були такі, що тікали.<br />
В печери, озера, ліси.<br />
— Що ти за сило єси? —<br />
питали.<br />
І ніхто з них не радів, не співав.<br />
(Огняного коня вітер гнав —<br />
огняного коня —<br />
в ночі-)<br />
І тільки їх мертві, розплющені очі<br />
відбили всю красу нового дня!<br />
Очі.

Сійте.

Сійте в рахманний чорнозем<br />
з піснею, грою…<br />
Над долиною, низом —<br />
сонце горою!

Робіте — прокинувся вулик.<br />
Тверезить земля:<br />
од вас я, од вас тільки волі —<br />
жодних кривлянь!

Будьте безумні — не зимні.<br />
Нові, по нові марсельєзи!<br />
Направо, наліво мечі —<br />
ставте дієзи в ключі!

Ударте у мідь, обезхмарте!<br />
Вірте (не лірте!), ідіть,<br />
фанфарами крикніть вночі:<br />
дієзи, дієзи в ключі!

І Бєлий, і Блок…

І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв:<br />
Росіє, Росіє, Росіє моя!..<br />
Стоїть сторозтерзаний Київ,<br />
і двістірозіп'ятий я.

Там скрізь уже: сонце! — співають: Месія! —<br />
Тумани, долини, болотяна путь…<br />
Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея, —<br />
не може ж так буть!

Не може ж так буть, о, я чую, я знаю.<br />
Під регіт і бурю, під грім од повстань<br />
од всіх своїх нервів у степ посилаю —<br />
поете, устань!

Чорнозем підвівся і дивиться в вічі,<br />
і кривить обличчя в кривавий свій сміх.<br />
Поете, любити свій край не є злочин,<br />
коли це для всіх!

На майдані…

На майдані коло церкви<br />
революція іде.<br />
— Хай чабан! — усі гукнули:<br />
за отамана буде.

Прощавайте, ждіте волі, —<br />
гей, на коні, всі у путь!<br />
Закипіло, зашуміло —<br />
тільки прапори цвітуть…

На майдані коло церкви<br />
посмутились матері:<br />
та світи ж ти їм дорогу,<br />
ясен місяць угорі!

На майдані пил спадає.<br />
Замовкає річ…<br />
Вечір.<br />
Ніч.

Як упав же він…

Як упав же він з коня<br />
та й на білий сніг.<br />
— Слава! Слава! — докотилось<br />
і лягло до ніг.

Ще ж як руку притулив<br />
к серцю ік свому.<br />
Рад би ще він раз побачить<br />
отаку зиму.

Гей, рубали ворогів<br />
та по всіх фронтах!<br />
З криком сів на груди ворон,<br />
чорний ворон-птах.

Вдарив революцьонер —<br />
захитався світ!<br />
Як вмирав у чистім полі —<br />
слав усім привіт.

Перезорюють зорі…

Перезорюють зорі.<br />
Переночують ніч.<br />
На східень у всі сторони —<br />
меч! меч! меч!

З піснями, з молотками! —<br />
(мотив-локомотив!) —<br />
Назустріч їм заводи,<br />
води, жита…

В її — напнуті перса!<br />
Він ввесь — локомотив! —<br />
Назустріч їм заводи,<br />
води, жита…

Як стомляться — обнявшись,<br />
на спадень знову спать.<br />
Од тіла їх пахучого<br />
росяний піт…

І буде так…

І буде так —<br />
Сліпі: де ж те небо — я не бачу?<br />
Глухі: мені здається, правду я б почув!<br />
Каліки: плачу,<br />
Од болю кричу!

І буде так —<br />
Фальшиве небо сміхом хтось розколе.<br />
І стане світ новий і люди, як боги.<br />
І скрізь, де буде поле, —<br />
Плуги, плуги…

Міжпланетні інтервали…

Міжпланетні інтервали!<br />
Сонце (скрізь цей сон!), Юпітер…<br />
А між ними не хорали —<br />
Вітер

Марс — як бога! — Марс, Венера…<br />
— скрізь там ждуть як бога друга:<br />
Очі революцьонера,<br />
Туга

Крик в міжзоряному лоні:<br />
Ми б цвіли, пили б веселе! —<br />
Так душа, душа в полоні,<br />
Леле

Ми б як трави, як отави…<br />
Так ті ж самі скрізь прокльони!<br />
Крають серце не октави —<br />
Нони

Зразу ж за селом…

Зразу ж за селом —<br />
всіх їх розстріляли,<br />
всіх пороздягали,<br />
з мертвих насміхали,<br />
били їм чолом.

Випала ж зима! —<br />
Що тепер всім воля, в<br />
різали вам поля,<br />
в головах тополя,<br />
а голів нема.

Як зчорніла ніч —<br />
за селом світило,<br />
з співами ходило,<br />
берегло, кадило<br />
безневинну січ.

На могилі Шевченка. I

І, уклонившись праху,<br />
ми сходили з гори.<br />
— І знов тиран. І знов неволя.<br />
Хрипкий, далекий пароплав<br />
сигару закурив…<br />
Сонхвиля.<br />
Як раптом за Дніпром хтось викресав огню.<br />
Уперся в дощові стовпи,<br />
струснув:<br />
пий, земле, пий!<br />
упийся од повстань!<br />
…Забринів струнний гнів.<br />
Заходили дерева і пристань.<br />
І човни полякались, мов коні…<br />
Червоно-си'-зеле' дугасто сказало всім здрастуй —<br />
і почало брать воду.<br />
А в мені —<br />
(забринів струнний гнів) —<br />
Ой, буде ще потопу,<br />
і сміху,<br />
і вина.

На могилі Шевченка. II

Спинились ми на "Чайці".<br />
Васильченко з "Кармелюком",<br />
я — з "Сковородою".<br />
Пригадую: в ріці задумавсь місяць…<br />
А на веранді над водою<br />
пісні і карти круг стола:<br />
приїхали, бач, до Тараса<br />
од Скоропадського Павла,<br />
од свинопаса!<br />
Жалілися: нема добра,<br />
а ми ж добра всім хочем.<br />
Росію нам "собрать" пора!<br />
Павлу послужим "между прочим",<br />
а там…<br />
Кривавивсь місяць по краях.<br />
Заснув товариш мій селюк.<br />
…а там не випустим із рук!<br />
І враз заплакала вода…<br />
І ні в кого було спитать:<br />
кого ж нам на Вкраїну ждать?<br />
— Кармелюк.<br />
— Сковорода.

На могилі Шевченка. ІІІ

А за Трипіллям на горі<br />
уже гримів Зелений.<br />
Заворушилися в Таращі…<br />
— дощі, дощі —<br />
Пішли ми в Канів.<br />
Вишневі вулички, базар.<br />
Театр немов обора.<br />
А вниз, до річки, від Собора —<br />
все яр та яр…<br />
Кого ж то б'ють? — І це свобода?<br />
— Мовчи! карательний отряд<br />
не може взяти хабара? —<br />
Коли вже здохне лютий гад<br />
і не душитиме народа!<br />
Вертаємось… — Пора!<br />
Пора! — стрічають нас на "Чайці".<br />
Куди пора? тікать? від кого?<br />
Підем і ми в повстанці — сміємось.<br />
І хтось промовив:<br />
чекайте,<br />
отут живе ж десь Винниченко.<br />
… Ой Княжа Гора!<br />
височенька.

Месія

Уявляю —<br />
(страшна мить!) —<br />
Прийде, заридає з одчаю<br />
і сонце затьмить.<br />
Хтось кине слово п'яне:<br />
— В розстріл! на тротуар!<br />
І місяць встане<br />
як на пожар.<br />
Замість дощу, замість роси —<br />
каміння з неба…<br />
І чиїсь голоси:<br />
— Не треба! не треба!<br />
Каліка, поспішаючи кудись, наступить на дитину.<br />
І всі будуть кричать без упину:<br />
— Месію! Вітайте Месію!<br />
— Осанна Йому, Він прийшов!<br />
І кров<br />
смертний екстаз перетворить у мрію.

Із циклу "Сотворіння Світу". І

Спервовіку не було нічого —<br />
тільки сила,<br />
рух!

Спервовіку замість бога<br />
огняні крила,<br />
а над усім дух…

І підняв огонь свої долоні:<br />
бурі веселі! —<br />
хоче думать туман.

Змовкли хори червоні.<br />
І встали скелі.<br />
Зашумів океан…

день перший

Із циклу "Сотворіння Світу". II

Вже би' заснув сиз вечір.<br />
Заснула Єва — тихо.<br />
Лежить отара — ніч.

Адам з шатра виходить.<br />
Прийшов і став — печера.<br />
Розклав огонь — кує.

Взоріли бяху зорі.<br />
Збудилась Єва — тихо.<br />
Дзвенить залізо? — ніч.

Прийшла: йди спать! — не чує.<br />
Стоїть Адам — задумавсь.<br />
А коло нього — плуг.

день другий

Із циклу "Сотворіння Світу". ІІІ

Пустили бідних на поталу<br />
займанщині і капіталу.<br />
Самі ж на трон і як царі.

"Ми тут внизу, боги вгорі.<br />
Ідіть на фабрики й копальні,<br />
нещасні торбарі!"

Гукнули бідні: ближні й дальні!<br />
Не телеграми привітальні,<br />
а кулю в лоба глитаям!

Візьмім, візьмім на гострі леза!<br />
Всім краям —<br />
Марсельєза!

день передостанній

Листи до поета. Триптих

І.

Еллади карта, Коцюбинський,<br />
на етажерці лебідь:<br />
оце і вся моя кімната, —<br />
заходьте коли-небудь!

Я привітаю, наче друга.<br />
Ах, я давно Вас ждала,<br />
ще як над книжкою поезій<br />
сміялася, ридала.

Мені все сниться: сонце, співи,<br />
і Ви, і день весняний, —<br />
І от я з Вами вже знайома,<br />
поете мій коханий.

Прийдіть сьогодні: в мене вдома<br />
лиш я сама та квіти.<br />
Я цілий вечір буду ждати,<br />
боятись і радіти…

ІІ.

Ви десь, мабуть, не з наших сіл,<br />
або ж… о ні, не смію.<br />
Читала Вас я — і не все,<br />
не все я розумію.

Чи я у полі, чи в лісу —<br />
усе мені здається:<br />
у Вас у книжці неживе,<br />
а тут живе, сміється…

Про Вас недавно хтось писав:<br />
"Поезії окраса".<br />
А все ж таки у Вас не так,<br />
не так, як у Тараса.

Про все в Вас єсть: і за народ,<br />
і за недолю краю.<br />
А як до серця те узять —<br />
даруйте, я не знаю.

ІІІ.

Я комуністка, ходжу в "чужому",<br />
обрізала косу. —<br />
І Вам не соромно співати<br />
в цей час про сонце, про красу?

Пишу до Вас, бо так схотіла.<br />
Скажіть мені:<br />
кому потрібні рахітичні<br />
оті сонети та пісні?

Народу, скажете? голодним? —<br />
Нещасна, жалка ж та рука,<br />
що тріолетами годує<br />
робітника.

Поки прощайте, не здивуйте —<br />
це ж не любовний лист.<br />
А втім скажу: Ви — сила,<br />
і з Вас ще буде комуніст.

Мадонно моя…

І.

Мадонно моя, Пренепорочна Маріє,<br />
прославлена в віках!<br />
На наших самотніх вівтарях<br />
лиш вітер віє…

Пройди над нами з омофором,<br />
заридай над селом. —<br />
Уже ми Тобі ані піснь, ні псалом<br />
не воспоєм диким хором.

— Жона відважна, діва гріховна<br />
гряде до нас.<br />
Нагая — без одежі, без прикрас —<br />
чарує, мов та рожа повна.

Схились, Мадонно, на причілок<br />
останньої хати в селі.<br />
Усміхнись — і пійди собі геть по ріллі,<br />
одганяючись од куль, як од пчілок…

ІІ.

Вже славлять, співають<br />
нове ім'я.<br />
(Ave, Магіа,<br />
Калино моя!)

Іде і сміється:<br />
життя! квіток!<br />
Сонце на скрипку,<br />
хмарки у танок.<br />
На бедрах, як струнах,<br />
лежить рука.<br />
Здрастуй, дівчино, —<br />
чия ж ти така?

Скажу — не скажу я:<br />
усіх, твоя…<br />
(Аvе, Магіа,<br />
Калино моя!)

III.

Мадонно моя, Мати Пречиста,<br />
мій Цвіте Голубий!<br />
Вступає в вік новий<br />
душа чиста.

Замість лелії рожу<br />
цілують уста.<br />
А все ж, як Петро від Христа,<br />
відректися від Тебе не можу.

Із ким тепер, в яку годину<br />
молодий відмолодюсь?<br />
Невже ж ні раз не помолюсь<br />
за моє кохання, за людину?

Дзвенить залізо. Мовчать бетони.<br />
За літами літа.<br />
Брини ж у серці, Мріє Золота,<br />
на різні тони…

IV.

Не з каменю, не з мармору<br />
з простого заліза.<br />
— Ніжна, відважна,<br />
о де ж твій хітон?<br />
Де риза злототканная,<br />
скорбні твої очі? —<br />
Струнна осанна,<br />
волошковий тон.<br />
До ночі працюватимем<br />
в полі, як у храмі.<br />
Спій — наливайся<br />
житам в унісон!<br />
З піснями, з поцілунками<br />
стрінуть нас мадонни.<br />
Пізній… залізний…<br />
над персами сон…

Псалом залізу. I

Ненавидим прокляту мідь,<br />
бетони і чугуни!<br />
Ой що там в полі, що за гук —<br />
татари, турки, гунни?

Виходим вранці як з печер —<br />
курить по всій країні!..<br />
Замість квіток шаблі, списи<br />
виблискують в долині…

Спахне — ударить — прогримить,<br />
затихне за горою —<br />
І вже спішить і вже шумить<br />
вгорі над головою; —

копне копитом, зареве,<br />
підкине хмару сизу —<br />
І з криком в небо устає<br />
новий псалом залізу.

Псалом залізу. II

Десь за морями право, честь.<br />
За океаном совість.<br />
Хоч би вокзал побіг, гукнув,<br />
розбуркав промисловість!

Заслабло місто: кашель, кров.<br />
На труп — ворони, галки…<br />
Лише часом немов крізь сон<br />
музика й катафалки.

І ходить чутка: генерал<br />
утік із міста вранці.<br />
Без бою, певно, іздадуть,<br />
коли кругом повстанці.

Стоїть завод, — не п'є, не їсть,<br />
аж цвіллю взявся знизу…<br />
І мовчки в небо устає<br />
новий псалом залізу.

Псалом залізу. ІІІ

Минув як сон блаженний час<br />
і готики й бароко.<br />
Іде чугунний ренесанс,<br />
байдуже мружить око.

Нам все одно, чи бог, чи чорт<br />
обидва генерали! —<br />
Собори брови підняли,<br />
розбіглися квартали.

Над містом зойки і плачі,<br />
немов з перини пір'я…<br />
Зомліло, крикнуло, втікло<br />
зелене надвечір'я.

Це що горить: архів, музей? —<br />
а підкладіть-но хмизу!..<br />
З прокляттям в небо устає<br />
новий псалом залізу.

Псалом залізу. IV

На чорта вам здалася власть?<br />
Нам дайте хліба, їсти! —<br />
А за повстанцями ідуть,<br />
співають комуністи.

Пождіть, пождіть, товариші,<br />
ще будем їсти й пити.<br />
Коли б ви нам допомогли<br />
капіталістів бити.

Ідуть, ідуть робітники<br />
веселою ходою.<br />
Над ними стрічки і квітки,<br />
немов над молодою.

Туркоче сонце в деревах,<br />
голубка по карнизу…<br />
Червоно в небо устає<br />
новий псалом залізу.

Ронделі. I

Іду з роботи я, з завода<br />
маніфестацію стрічать.<br />
В квітках всі вулиці кричать:<br />
нехай, нехай живе свобода!

Сміється сонце з небозвода,<br />
кудись хмарки на конях мчать…<br />
Іду з роботи я, з завода<br />
маніфестацію стрічать.

Яка весна! яка природа!<br />
У серці промені згучать…<br />
— Голоту й землю повінчать! —<br />
тоді лиш буде вічна згода.<br />
Іду з роботи я, з завода.

Ронделі. II

Мобілізуються тополі<br />
під хмарним вітром на горі…<br />
Уже давно ми на порі,<br />
давно всіх кличемо: до волі!

До волі, бідні, босі й голі!<br />
не час сидіти у норі!<br />
Мобілізуються тополі<br />
під хмарним вітром на горі…

Гукнем же в світ про наші болі!<br />
Щоб од планети й до зорі —<br />
почули скрізь пролетарі,<br />
за що ми б'ємся тут у полі!<br />
Мобілізуються тополі…

26 — II (11 — III). I

Там на горі за Дніпром<br />
радо кричать прапори:<br />
честь йому, слава, хвала!

Грають оркестри, церкви,<br />
в квітах вітають портрет —<br />
там на горі за Дніпром.

Котиться спів у степи,<br />
йде від села до села:<br />
честь йому, слава, хвала!

Встанемо ж, менші брати,<br />
стрінем пророка свого. —<br />
Там на горі за Дніпром<br />
честь йому, слава, хвала!

26 — II (11 — III). II

Прийшли попи, диктатори (о сором!), —<br />
якраз всі ті, кого Ти не любив.<br />
І хтось Твоє погруддя встановив<br />
поміж монастирем, поміж собором.

Стоїш. У далеч дивишся з докором…<br />
Який огонь в душі Твоїй горів,<br />
коли будив Ти, кликав кобзарів<br />
з насильством биться, з царствами, з терором!

Ну що ж. Тарасе! Рад єси, не рад —<br />
дивись, який в господі нашій лад,<br />
в сім'ї великій, у громаді вольній.

Дивись. Мовчи. Хоча б схотів і їсти —<br />
нічого не кажи Первопрестольній. —<br />
Бо ще й Тебе пошиють в шовіністи.

Я знаю…

Я знаю: вас не раз ще прокленуть<br />
нові співці, нова краса-голота —<br />
за те, що з рідного свого болота<br />
не зразу вийшли ви на вольну путь.

Спитають вас, до суду поведуть:<br />
ви прославляли лінь, а де ж робота?<br />
Чого замість човна пускати плота,<br />
жахаючись того, що зветься Суть? —

Так годі спать! виходьте на дорогу!<br />
Людині гімн, Людині, а не богу!<br />
Майбутньому всю душу — славний дар!

Горіть! Дивіться сонцю просто в вічі!<br />
Бо стогне світ од "геніїв" — нездар.<br />
І жить самі не будете ви двічі…

Гнатові Михайличенку

Не уявляєм, як ти тлієш,<br />
як у землі сирій лежиш, —<br />
бо завше ти живеш, гориш,<br />
бо вічно духом пломенієш.

Ще ти воскреснеш, зазорієш,<br />
в мільйонах встанеш, закипиш:<br />
чого, чого, народе, спиш,<br />
чом не дерзаєш ти, не смієш? —

Тебе замучили кати…<br />
Омарсельєзені світи<br />
взялись жалобою та горем.

Заприсягаєм: в час побідний —<br />
хай смерть — а ворога поборем!<br />
О брате наш, о любий, рідний..

Один в любов…

Один в любов, другий у містику,<br />
а третій в гори, де орли…<br />
І от якомусь гімназистику<br />
вкраїнську музу віддали.

І от перебивають копію<br />
з солодких руських поетес.<br />
Ідуть з утопії в утопію —<br />
і називають це "Sagesse".

А справжня муза неомузена<br />
там десь на фронті в ніч суху<br />
лежить запльована, залузана<br />
на українському шляху.

Чого ж кричим, сліпі, задурені:<br />
"Хто грим наклав — отой поет", —<br />
цигарки палим недокурені<br />
та затягаємось в корсет?

Чи вже втомилась наша нація,<br />
чи недалеко до кінця, —<br />
що в нас чудова профанація<br />
і майже жодного співця!

І майже жодної поезії,<br />
яка б нас вдарила! — Нема.<br />
Самі предтечі анестезії<br />
та лиш розгубленість сама…

Плюсклим пророкам

До вас, казенні поети, офіціантики,<br />
до вас моє слово, мій гнів.<br />
Не робіть, не робіть ви романтики<br />
з червоної крові братів!

Упивайтеся славою, винами,<br />
взивайтесь жерцями краси, —<br />
та не плачте, не вийте над домовинами,<br />
як пси.

Фальшива естетика, грація<br />
для вас навіть там, де гроби.<br />
Що вам всесвітня федерація,<br />
продажні натхненці, раби?

Що те братерство, коли вам еротика? —<br />
Змовкніть, од могил одійдіть!<br />
Революції від вас, як од нерівного ґнотика,<br />
тільки чадить…

Паліть універсали…

Паліть універсали, топчіть декрети:<br />
знов порють животи прокляті баґнети!<br />
Проклинайте закони й канцелярський сказ —<br />
Воля! — єдиний хай буде наказ.

Воля! воля! — серце в грудях…<br />
Знов як рабів розпинають на людях.<br />
Знову кайдани, тюрма, й шомполи,<br />
і слово невільне мов з-під поли.

Хто має право примусить людину?<br />
Хто може ніч обернути за днину?<br />
І хто такий мудрий, щоб зразу нас всіх<br />
повісив за правду, єдиний наш гріх?

Паліть універсали, топчіть декрети:<br />
знов порють животи прокляті багнети!<br />
Проклинайте закони й канцелярський сказ —<br />
Воля! — єдиний хай буде наказ.