* * *

Пливли ми ввечері лиманом.<br />
Моторчик чахкав спроквола.<br />
Десь там за морем, за туманом<br />
уже Туреччина була.

Співали пісню ми про Байду<br />
і про турецького царя,<br />
як Байда стрілами глобально<br />
царя у голову ціля.

А хтось виводив тонко-тонко,<br />
гули замріяні баси.<br />
В туман, лиман, у річку Конку<br />
впадали наші голоси.

І так нам вільно, так повільно,<br />
таке роздолля степове! —<br />
що так ніхто і не помітив,<br />
що човен далі не пливе!

Чи, мо', наскочили на камінь?<br />
Чи, мо', бензину вже не є?<br />
Підводне царство з павуками<br />
нам зрушить з місця не дає.

А ми ж про це не мали й гадки.<br />
Сміється Байда з далини:<br />
— Що, доспівалися, нащадки?<br />
Зіпхніться перше з мілини.