Я пам'ятаю вечір темний<br />
Тепер далекої весни,<br />
Зелений берег, ліс таємний,<br />
Смоляні пахощі сосни.

З мого проквітчаного пляца<br />
Я ждав тебе. Тії пори<br />
Од брам далекого палаца,<br />
Як сарна, збігла ти з гори.

Висока й гожа, мов тополя;<br />
Гнучка, як восені тала,<br />
Ти серед пишного роздолля<br />
До мене руки простягла;

Пером до рам моїх припала,<br />
Лицем черкнулася лиця,<br />
І, вся в дроготі, віщовала,<br />
Що наше щастя без кінця!

А без кінця нема нічого<br />
На обездоленій землі:<br />
Не стало серця дорогого,<br />
Сподія смеркла в темній млі…

В утомі, знівечений роком,<br />
Я довго по світу бродив<br />
І ось, під старість, ненароком<br />
В отчизну здалека забрів.

І захотілося востаннє<br />
Ще раз поглянути на пляц,<br />
Що бачив наше розтаваннє,<br />
На сосну, берег і палац.

І що знайшов я? Ніч спадала,<br />
В руїнах мур вітри гули,<br />
На вежах скрипли завівала,<br />
Плющами брами заросли;

А пляц, що повний був квітками,<br />
Тепер плодив кубла гадюк,<br />
І над помірлими лугами<br />
З сосни драпежний кракав крюк…

1882

Джерело: Бібліотека Кошового Писаря.