Пляц
Пляц
Я пам'ятаю вечір темний<br /> Тепер далекої весни,<br /> Зелений берег, ліс таємний,<br /> Смоляні пахощі сосни.
З мого проквітчаного пляца<br /> Я ждав тебе. Тії пори<br /> Од брам далекого палаца,<br /> Як сарна, збігла ти з гори.
Висока й гожа, мов тополя;<br /> Гнучка, як восені тала,<br /> Ти серед пишного роздолля<br /> До мене руки простягла;
Пером до рам моїх припала,<br /> Лицем черкнулася лиця,<br /> І, вся в дроготі, віщовала,<br /> Що наше щастя без кінця!
А без кінця нема нічого<br /> На обездоленій землі:<br /> Не стало серця дорогого,<br /> Сподія смеркла в темній млі…
В утомі, знівечений роком,<br /> Я довго по світу бродив<br /> І ось, під старість, ненароком<br /> В отчизну здалека забрів.
І захотілося востаннє<br /> Ще раз поглянути на пляц,<br /> Що бачив наше розтаваннє,<br /> На сосну, берег і палац.
І що знайшов я? Ніч спадала,<br /> В руїнах мур вітри гули,<br /> На вежах скрипли завівала,<br /> Плющами брами заросли;
А пляц, що повний був квітками,<br /> Тепер плодив кубла гадюк,<br /> І над помірлими лугами<br /> З сосни драпежний кракав крюк…
1882
Джерело: Бібліотека Кошового Писаря.