Пірат — це вівчарка,<br />
Розумна й завзята...<br />
Три роки<br />
Ростив і глядів я<br />
Пірата.

Ростив не для себе —<br />
Ростив для держави:<br />
Сьогодні Пірат<br />
Від'їздить до застави...

...В далеку дорогу,<br />
У путь невідому<br />
Пірата свого<br />
Виряджав я із дому.

Майна у собаки<br />
Було небагато:<br />
Медалі,<br />
Намордник —<br />
Всі речі Пірата...

Весь час на вокзалі<br />
Скавчав він в тривозі:<br />
Лякали собаку<br />
Гудки тепловозів.

Були в нього очі<br />
Такі сумовиті,<br />
Немов промовляли:<br />
"Де ж дружба на світі?<br />
Куди ти мене віддаєш?<br />
Це ж — нечесно!"

Пірате,<br />
Тварино моя безсловесна!<br />
Чекає тебе<br />
Прикордонна застава!<br />
Життя твоє буде<br />
Цікаве-цікаве:

Ти будеш з бійцями<br />
В дозорі стояти.<br />
Ти зловиш колись<br />
Диверсанта, Пірате!

Прощаймося ж, друже!..<br />
На довгу розлуку<br />
Давай мені лапу,<br />
А я тобі — руку!..

...Поїхав Пірат<br />
Із бійцем у вагоні...<br />
Я довго стояв<br />
В самоті на пероні.<br />
А потім в мовчанні<br />
Вернувся до хати...<br />
Зустрів мене вдома<br />
Мій котик вусатий;<br />
Мій щиглик у клітці<br />
Піснями залився...

Присів я до столу,<br />
Присів — зажурився:

Я бачу і досі<br />
Піратові очі.<br />
З котом я не граю<br />
І птаха не хочу:<br />
Нема мені втіхи<br />
Ні з тим, ані з другим...

Я знаю тепер,<br />
Як прощатися з другом!