Під вечір виходить на вулицю він...
Під вечір виходить на вулицю він...
* * *
Під вечір виходить на вулицю він.<br /> Флоренція плаче йому навздогін.<br /> Ці сльози вже зайві. Минуло життя.<br /> Йому вже в це місто нема вороття.<br /> Флоренція плаче: він звідси, він наш!<br /> Колись прокляла і прогнала вона ж.<br /> Високий вигнанець говорить їй: ні.<br /> У тебе ж є той кондотьєр на коні.<br /> І площі тієї кільце кам'яне,<br /> де ти присудила спалити мене.<br /> Вважай, що спалила. Згорів я. Помер.<br /> Сім міст сперечались, що їхній Гомер.<br /> А ти ж, моє місто, — єдине, одне! —<br /> О, як ти цькувало і гнало мене!<br /> Прославилось, рідне. Осанна тобі.<br /> Хай ірис цвіте на твоєму гербі...<br /> Дарує їй профіль. Вінків не бере.<br /> Де хоче — воскресне, де хоче — умре.<br /> Одежа у нього з тонкого сукна.<br /> На скронях його молода сивина.<br /> Він тихо іде, він повільно іде.<br /> У нього й чоло ще таке молоде!<br /> Хто скаже про нього: старий він як світ?<br /> Він — Данте. Йому тільки тисяча літ.