Під небом голубим, у рідному краю Вона томилась, зав'ядала... Зав'яла, ніби квіт, і в самоту мою Тінь юна, вірю, прилітала. Але межа навік між нами пролягла. Чуття даремне викликав я. Із уст холодних вість про смерть її прийшла І холодно її сприймав я. Так от кого любив я серцем огняним З таким напруженим бажанням, З такого мукою і запалом таким, З таким безумством і стражданням! Де муки, де любов? Нема в душі моїй Для тіні бідної, легкої, Для спомину про дні безповоротних мрій Ні скарги, ні сльози гіркої. Переклад: М. Рильський