Спив до дна я прикрий келих<br />
За здоров'я долі,<br />
І з похмілля моє серце<br />
Розривають болі.

Нащо ж, мила, мої думи,<br />
Нащо твої чари,<br />
Коли з ними враз по серцю<br />
Бродять чорні хмари?

Правда, мило мені було,<br />
Як ти обіймала<br />
І опущене покрів'я<br />
З думки підіймала

І на розум накидала, —<br />
Правда, мило було!..<br />
Моє серце в цілім морі<br />
Розкоші тонуло.

Я забув про все на світі,<br />
На все не вважав-єм,<br />
Я й себе забув самого,<br />
Мало пам'ятав-єм.

Спам'ятався — а ти щезла…<br />
Розум холодіє,<br />
Лиш нещасна моя думка<br />
Росте та повніє.

В якім смутку, в якім жалю<br />
З нею я блукаю,<br />
В яких болях на чужині<br />
На світ породжаю.

Породжаю, оглядаю…<br />
Мила моя, мила,<br />
Чи ти мене, моя мила,<br />
Не щиро любила?

Чи я тебе, моя мила,<br />
Не любив, як треба?<br />
Чи то мені така доля<br />
Випала із неба?

Чого ж дума така пишна,<br />
Чого ж слово бідне?<br />
Дитя моє недоспіле,<br />
Дитя моє рідне!

Згубив би я тебе разом,<br />
Як Часа свого сина,<br />
Але, може, тебе прийме<br />
Мати Україна!