Горнувся я до злидарів<br />
Не від високої спонуки,<br />
Бо тільки серед них зустрів<br />
Життя без фальшу й не для штуки.

Хоч не цуравсь багатія,<br />
Осіб вельможних знав доволі,<br />
Та був неробам ворог я<br />
І друг був нещадимій голі.

Заводить дружбу я волів<br />
З людьми із трудового стану<br />
І анітрохи не жалів,<br />
Що й сам став за голоту драну.

Вагомий, відчутний, без фраз<br />
І нездійсненних забаганок,<br />
Був світ підвалів без прикрас,<br />
Горищ без чепурних фіранок.

Але і я підгнив, коли<br />
Добу гнилизна стала їсти<br />
І горе в сором возвели<br />
Нові міщани й оптимісти.

Кому й звіряв думки свої,<br />
Вже вірити не маю сили.<br />
Згубив людину,— та її<br />
Віддавна всі вже загубили.

1956