Переяславська ніч
Переяславська ніч
Переяславська ніч<br /> Микола Костомаров<br /> Трагедія<br /> <blockquote><br /> Тако свободився народ руський<br /> з-під iгa лядського єгипетського.<br /> Ой у нашій у славній Україні<br /> Бували колись престрашнії злигодні,<br /> бездольні години.<br /> Ніхто вкраїнців не рятував,<br /> Ніхто за їх Богові молите не посилав,<br /> Тільки Бог святий наших не забував…<br /> Отже й пройшли, і зійшли злії незгодини:<br /> Немає нікого, щоб нас подоліли! </blockquote>
<blockquote class="cita" style='text-align:left'>Переяславський староста.<br /> Анастасій, священик.<br /> Семен Герцик.<br /> Петро Корженко.<br /> Опанас, його племінник.<br /> Чужестранець.<br /> Жид Аврам.<br /> Зацвіліховський, офіцер польський.<br /> Марина, сестра Лисенкова.<br /> Козаки.<br /> Переяславці.<br /> Польські жовніри.<br /> Хор.<br /> Діється в 1649 році в городі Переяславі під Великдень. </blockquote>
Сцена 1<br /> Микола Костомаров<br /> Петро, чужестранець.<br /> Петро<br /> Чи се б то й правда, так, як ти казав?<br /> Чужестранець<br /> Чи Дніпр у вас так широко розлився,<br /> Що чутка з тої сторони доходить,<br /> Як із Московщини?.. Все Задніпров’я,<br /> Мов грім його ударив, запалало.<br /> З лугів, з ярів виходять гайдамаки;<br /> Вівчар міня на спис свою гирлигу;<br /> Забув плугатар ниву – лемеші,<br /> Серпи ідуть на військовеє діло;<br /> Старі на конях їздять, і жінки,<br /> І діти поробились козаками.<br /> Щодня біжать до гетьмана кравчини,<br /> Страшенне військо стало. Лях і жид<br /> Не мають місця голови сховати.<br /> В Покуті, по Подолі, по Волині<br /> Всі городи повизволялись: скрізь<br /> Побили старостів, повипихали<br /> Жовнірів, замки оддались із сили,<br /> В церквах ніде служить нема поміхи,<br /> І скрізь, скидаючи кровавую одежу,<br /> Йдуть козаки до церкви дякувати Богу.<br /> Петро<br /> Не дурно кажуть: сподівайсь на Бога!<br /> Він милосерд; хоча і покарає,<br /> А все-таки змилується уп’ять.<br /> Чужестранець<br /> Хіба об сім у вас нема і вісті?<br /> Петро<br /> Та що тобі сказати, чоловіче!<br /> І рад був в царство, та гріхів багацько!<br /> Що зможе бідний город… Як свіріпи<br /> У просі, так у їм ляхів.<br /> Які були ще дужчі і завзятші,<br /> Ті порозходились, або й побиті;<br /> Зостались тільки діти, немощнії,<br /> Жінки та зрадники. Знайшлись би, може,<br /> Що й стать на ворогів були б охочі,<br /> Так проклятущі все в нас одняли.<br /> Ані шаблюки, ні рушниці, ані грошей…<br /> Що діяти? Гаразд, де сила є!<br /> Чужестранець<br /> (показує на груди)<br /> Тут наша сила!<br /> (Показує на небо).<br /> Там надія наша!<br /> Я чоловік бувалий; много бачив;<br /> Багацько й сам одбув і бід, і лиха:<br /> Бач, ока правого нема, і права<br /> Рука відрублена, і тут, у грудях,<br /> Дві кулі вліплено…<br /> Хоч золотом всього мене обвісь,<br /> Воно не буде того кошту мати,<br /> Як оці рани; через їх я мушу<br /> Усякому вкраїнцеві сказати:<br /> Дивись і знай, що й я служив родині;<br /> І ти, мій брате, так служить їй мусиш!<br /> От і тобі, добродію, скажу я:<br /> Ви, бачу, всі жалкуєтесь на лихо,<br /> А вислобонитись – нема в вас сили.<br /> Коли б хто оступавсь за вас, так так!<br /> Тоді б ви добре зачимчикували!<br /> Нехай чужі на смерть за вас ідуть,<br /> А ви кричатимете: ото слава!<br /> Нема ляхів, вже ми усіх побили!..<br /> Наш пан Хмельницький ма велику силу<br /> І помогти всім городам радніш;<br /> Але він тільки посилає поміч<br /> До тих, котрі самі попіднімались.<br /> От, бач, в Каньові; се вже я сам бачив.<br /> Петро<br /> А розкажи, як діялось в Каньові.<br /> Чужестранець<br /> А от як: бач, в суботу се було,<br /> На масниці. Усі ляхи й жиди,<br /> Понапивавшись, звечора гасали,<br /> А ніччю, п’яні, де хто впав, там ліг.<br /> Опівночі задзвонено у дзвін;<br /> Скрізь запалав огонь; шумить, бражчить;<br /> "Смерть ворогам", – луною віддалося!<br /> Ляхи, котрі при розумі були ще,<br /> Почувши чвару, та мерщій збиратись;<br /> Звістили старосту, – той, проклятущий,<br /> І в городі не був: весь день гуляв<br /> В монастирі, відкіль він, супостат,<br /> Прогнав ченців і паплюг позаводив.<br /> Поки прочумались, аж зирк – вже трупом<br /> Повнісінькії улиці набиті;<br /> Ізбіглось військо; поки вшикувались,<br /> Нарихтували самопали і гармати, –<br /> Обвидніло. І почалася валка!<br /> Години не пройшло – вже руським гибель<br /> Зовсім припала. Староста у город –<br /> І висилає каштеляна: "Ке, скажи їм,<br /> Що я на всіх їх ласку покладаю;<br /> Нехай лиш скоряться". Той тільки вийшов<br /> Не вспів роззявить рота, так і гепнув!<br /> – Коли вмирать, так помремо! – усі<br /> Ув один голос закричали. – Ріжте,<br /> Канайте нас – ізгинем козаками! –<br /> Скажений староста велів за сеє<br /> Губити всіх, все різати й губити:<br /> Старих, малих – ні жодної душі<br /> Щоб не зосталось. На такі закази<br /> Піднялося кровавеє ігрище;<br /> Зачадівся зо всіх кутків Каньов,<br /> І сніг од крові танув, як од сонця.<br /> Аж до півдня їх різали без шани;<br /> І всяк, кому приходилась черга,<br /> Закриє тільки очі, скаже: "Боже!<br /> Твоя єсть воля!" – з тим і вік кінчає…<br /> Як тут Господь зласкавився над їми:<br /> Де не візьмись кравчина гайдамаків<br /> З Лисенком – геп! і оступили город!<br /> Ляхи, почувши, кинули різню<br /> І поспішали боронити замка.<br /> А руські, одлигнувши, попридбали<br /> Оружжя – та зсередини на їх…<br /> Мик-мик, мик-мик, а вже Лисенко<br /> Й у замок скочив. Сучі вороги<br /> І ухи попускали. А Лисенко<br /> Як подививсь, який справляли бенкет<br /> Вони над руськими, гукнув своїм,<br /> Щоб всіх ляхів, жидів і уніатів,<br /> Всіх до останку ізгубити. "Се, –<br /> Казав, – їм буде дяка за невинних".<br /> Із половини прощоного дня,<br /> Весь понеділок, до вівторка вранці,<br /> Давали недовіркам добру шану:<br /> На Тясмині аж горку нагатили<br /> Жидівським трупом, ввечері, і вранці,<br /> І вніч, і вдень все різали; сім тисяч<br /> Католиків пропало, як собак;<br /> Жінок, дітей, і винних і безвинних, –<br /> Всіх ізгубили…<br /> В вівторок нікого було вже бити;<br /> У монастир по старосту послали:<br /> З своїми, все мосцівими, панами<br /> Приїхав він, залитий у кайдани.<br /> Увечері усіх панів спекли,<br /> А старості злупили шкуру. Так<br /> Помстилися над ворогами наші!<br /> У середу усі церкви відперли<br /> І правили молебень Богу в дяку.<br /> Петро<br /> Гаразд так лучилось. Бач, козаки<br /> Наскочили, а то б усі пропали<br /> Ані за віщо. Так-от, брате, й нам.<br /> Що зробим ми, хоч і піднімемося?<br /> Поб’ють, як ту траву; у нашім краї<br /> Од козаків не діждешся підмоги.<br /> Чужестранець<br /> Нащо вам їх? Ви самі козаки.<br /> Хіба чого каньовці сподівались?<br /> Кому неволя замоторошніє,<br /> Тому все рівно – жити чи умерти,<br /> Той смерті сам жада. Ні, пане-брате!<br /> Або вже ви ляхами поробились,<br /> Або ляхи не зобижають вас.<br /> Петро<br /> І де-то вже не зобижають, брате!<br /> Якби ти бачив – вчора, о срамота!<br /> Як уніатський біскуп до костьолу їхав<br /> На літанію, а його колясу<br /> Везли дванадцять чоловік із руських,<br /> А жид був візником! Он погляди,<br /> Сьомиця біла – завтра Великдень,<br /> А ми не знаєм свята, і в церквах<br /> Всі дні служения не було: прокляті<br /> Жиди не упускають в божу церкву;<br /> На одкупі святеє держать. Добре,<br /> Як завтра скинемось чим заплатити,<br /> То прийдеться і празника не знати.<br /> Чужестранець<br /> І се у вас ніхто й не ворухнувся?<br /> Петро<br /> Дві чвари, брате, в нас було за рік.<br /> Та що ж з того? Ляхи зараз узнали;<br /> Переловили, пов’язали, повели<br /> До старости – там їм була погибель.<br /> Надіялись було ми на одного, –<br /> Того уже нема!..<br /> Чужестранець<br /> На кого ж?<br /> Петро<br /> От на того Лисенка, що казав ти.<br /> Бо він, коли ти знаєш, чоловіче,<br /> Із нашого Переяслава. Років<br /> З п’ять є тому, як він нас одцурався.<br /> Він був козак і не злюбив кормиги,<br /> Коли на нас Господь наслав недолю,<br /> Так він не стерпів, позбирав декого,<br /> Та й учинив проти ляхів тривогу.<br /> Але було не з силою. Ляхи<br /> У сто разів були од наших дужчі.<br /> Поки вони зібрались, аж Лисенко<br /> І всі його козацькі товариші<br /> Якраз у глибці в пана опинились.<br /> От староста і призива до себе<br /> Лисенка і допитуватись взявся;<br /> А той, як з їм балакав, та як хватить<br /> Пістоль у його, та як свисне в груди –<br /> Та у вікно; юрба ляхів за їм –<br /> Кричать, гукають, – він собі байдуже;<br /> Та набіжав до Альти на провалля,<br /> Та в Альту; тут за їм, мов та крупа,<br /> Посипалися кулі. Бог поміг,<br /> Ні жодная його не зачепила,<br /> І переплинув він собі щасливо<br /> Аж на той берег. З тій пори вже ми<br /> Не бачили його. Ляхи шукали,<br /> Півчварта ста червоних намагались<br /> Тому, хто приведе його, та дарма.<br /> Оце ж як чутка пронеслась у нас,<br /> Що він воює та ляхів псує,<br /> Так поговорював у нас народ,<br /> Що, може, він, як не забув своїх,<br /> То, може, й прийде вислобонить нас.<br /> Ех, братику! Надіялись було ми,<br /> Та й те надіяння уже пропало.<br /> Чужестранець<br /> А чом?<br /> Петро<br /> Хіба не чув про ту причину,<br /> Що з їм була: сердега воював,<br /> Та вже довоювався. Вишневецький<br /> Піймав його в Немирові, казали.<br /> Не знаю; кажуть, може, і брехня…<br /> Та вже б тобі про сеє знати лучче.<br /> Чужестранець<br /> Та чув і я… носилась чутка всюди.<br /> Дзвонять.<br /> Петро<br /> Ну, слава Богу!<br /> (Здіймає шличок і хреститься).<br /> Се, мабуть, панотець наш Анастасій<br /> Вблагав жидів; дозволили служити.<br /> І то, сердешний, вчора цілий день<br /> Ходив збирати гроші по дворах;<br /> Так суча жидова за кожну службу<br /> По півдесятка злотих дубить. Ох,<br /> Тепер-то… може, й завтра на Великдень<br /> Достанеться ще Богу помолитись.<br /> Як спом’яну я прошлі давні роки,<br /> Аж серце рветься. То була година!<br /> Було, сподобить нас Господь діждати<br /> Великодня, то аж неначе світ<br /> Повеселіша; все так приязно,<br /> Так радісно; як прийде світлий день,<br /> Кожнісінький і горе позабуде;<br /> Ніхто тобі смутненько не погляне;<br /> І всі од серця дякують все Богу.<br /> А що тепер! О Боже милосердий!<br /> Навіщо так дітей своїх караєш!<br /> (Здихає).<br /> ________________________________________<br /> Примітки<br /> Все Задніпров’я, мов грім його ударив, запалало… – йдеться про початок народно-визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування; але, скориставшись хибними джерелами, Костомаров вважав початком війни 1649 p., а не 1648-й, як то було насправді.<br /> От, бач, в Каньові… – на початку визвольної війни Канів визволено військами Б. Хмельницького, тут створено Канівський полк, який вже у вересні 1648 р. взяв участь у битві під Пилявцями.<br /> …кравчина гайдамаків з Лисенком… – Лисенко – один з керівників гайдамацьких загонів; "Другой загон в Украине, отличавшийся свирепостью, был под предводительством Лисенка – Вовгури (вероятно, прозванного так за свой жестокий характер) и назывался вовгуревцами […] Поляки так их боялись, что если, бывало, скажут: "вовгуревцы идут", то это было ужаснее целого войска козацкого. Сначала они выказали себя в Северской земле, потом, соединившись с киевским загоном Харченка, взяли Канев…" [Богдан Хмельницкий. Историческая монография Николая Костомарова. – Спб, 1884. – Т. 1. – С. 321.]. Страчений Я. Вишневецьким, коли здався в полон під Берестечком (1651).<br /> як уніатський біскуп до костьолу їхав… везли дванадцять чоловік із руських… – "Духовенство римское, разъезжавшее с триумфом по Малой России для надсмотра и понуждания к униатству, вожено было от церкви до церкви людьми, запряженными в их длинные повозки по двенадцати и более человек в цуг" [История русов или Малой России. Сочинения Георгия Конисского. М., 1846. – С. 40.].<br /> Вишневецький Ярема (Ієремія, Михайло Корибут; 1612 – 1651) – польський магнат за походженням – з українського князівського роду. Рано втративши матір, був вихований в єзуїтському колегіумі (Львів). 1631 р. прийняв католицтво й силою впроваджував його у своїх величезних маєтностях на Україні. Нещадно придушував найменші вияви соціального протесту. Активно й нещадно боровся з народно-визвольним рухом під проводом Б. Хмельницького. 1648 р. розбитий козаками М. Кривоноса під Махнівкою й Старокостянтиновим.
Сцена 2<br /> Микола Костомаров<br /> Опанас прибігає і ревно плаче й голосить.<br /> Опанас<br /> Ох, дядечку! ох, бідна голова!<br /> Петро<br /> Господь святий з тобою, Опанасе!<br /> Опанас<br /> Ох, дядечку-голубчику! Ох, лихо!<br /> Біда, та й годі! Матір узяли…<br /> Петро<br /> Хто? Як? Куди?..<br /> Опанас<br /> До старости жовніри повели;<br /> Голодна смерть, казали, буде їй.<br /> Петро<br /> Ох, мати божа!<br /> Опанас<br /> Ох, дядечку! біда зусім, та й годі!<br /> І говорив же: "Мамо, цур йому!<br /> Ну що, як чорт який ізійде?" – "Ні!<br /> Ти, – каже, – тільки ляку напустив:<br /> Вони тепер не зайдуть". – От<br /> І празник нам! Ох, лихо нам, та й годі!<br /> Петро<br /> Що ж лучилось? Кажи-бо швидче!<br /> Опанас<br /> Та все ж паски! Бач, здумала пекти!<br /> Я і казав, крий Боже, як казав!<br /> Що ж? Не послухала. Як я казав,<br /> По-моєму і вийшло! Тільки в піч<br /> Саджати стала, тут вони й прибігли.<br /> Як крикнули, так мати, як стояла,<br /> Аж через силу встояла. Вони<br /> Як ухватили бідну за волосся<br /> Та з хати, – я до них, вони мене<br /> Штирхнули в груди – отже як,<br /> Крий Боже, досі, дядечку, болить.<br /> Вони її поволокли із хати;<br /> А я за ними, кланяюсь, прошу їх:<br /> "Змилуйтеся, – кажу, – панове добрі,<br /> Не поробіть безщасного мене!<br /> Не мучте бідной матерії." Прохав,<br /> Прохав, прохав, вони ні півсловечка.<br /> Я все за ними йду та все прохаю.<br /> Один мені і каже: "Йди ти к злидню!<br /> Псяюха твоя мати, руська сучка,<br /> Іздохне з голоду в льоху у панськім".<br /> Та як схватив мене, та й кинув геть.<br /> А мати – більш її уже й не бачив!<br /> Петро<br /> Сестра моя, безщасниця!!<br /> Опанас<br /> Ой дядечку, дай ти ж мені пораду!<br /> Що ж тут мені вже на світі робити?<br /> Петро<br /> Яку тобі пораду дам, небоже?<br /> Хіба з тобою плакать та терпіти?<br /> O Боже наш! Нащо так прогнівився<br /> На нас! Молися Богу, Опанасе!<br /> Де чоловік не в мочі помогти,<br /> Так треба помочі од Бога ждати.<br /> Опанас<br /> (хлипа)<br /> Що буде з матір’ю!.. Ох, лихо! лихо!<br /> Чужестранець<br /> Чого ж голосиш там? Чого нявчиш<br /> Дівчачим голоском? Срамота! Хлопець,<br /> Козак!.. Мала дитина так не буде<br /> За матір’ю ревіть, як ти, ломака!<br /> Чи ляльки батько не привіз із міста?!<br /> Петро<br /> Послухай, чоловіче; це уперше<br /> Побачилися ми. Я ще й не знаю,<br /> Відкіль ти й що такеє. Ти удався<br /> Мені таким і приязним, і добрим,<br /> 1 я признав за наського тебе.<br /> Тепер не знаю… Будь ти, чим єси,<br /> Тільки, коли хто вірує у Бога,<br /> Той уважає за великий гріх<br /> З чужого лиха глумувати. Ти чужий,<br /> Тебе ніхто не утісня, не мучить;<br /> Іди ж, будь ласкав, пріч од нас, безщасних,<br /> І не глузуй над бідностю, бо є<br /> Такий на небі, що той глуз почує.<br /> Чужестранець<br /> Тебе-бо, дядьку, лихо з глузду збило!<br /> Коли б ти втяв був, що я говорив,<br /> Так ти б цього ісправді не варнякав.<br /> (Опанасові).<br /> Жінкам да дітям можна квасить губи,<br /> А не такому гайдуку, як ти.<br /> Чи таки сльози помогтимуть лиху?<br /> Чи вернуть тобі матір? Се вже справді<br /> Переродились наші руські… Як?<br /> Прохать ляхів, до ніг їм припадати,<br /> Дорогу злодіям сльозами гладить!!<br /> Не сльози поміч в лисі, а залізо!<br /> Петро<br /> О, що-бо ти се кажеш, чоловіче!<br /> Ну, хоч би деяк він на те пішов,<br /> Із матір’ю нещасною що б сталось?<br /> Чужестранець<br /> Нікчемні ланці! Кваші ви, лапури!<br /> Та вам ще не такого лиха треба!<br /> У сто разів Господь на вас послав би<br /> Нещастя, бо ви стоїте сього!
Сцена 3<br /> Микола Костомаров<br /> Анастасій з плащаницею, за ним народ.<br /> Анастасій<br /> Нащо, кажу, ви біжите за мною?<br /> Гріх дарма лихо накликать на себе.<br /> Гей, братці, розійдіться, розступіться…<br /> Подумають, що чвару затяли.<br /> Кажу вам, розійдіться: ви нічого<br /> Тут помочі не вдієте, собі<br /> Пеню тільки з дурниці вчините.<br /> Народ<br /> (кричить)<br /> Як можна! Як се можна? Плащаницю<br /> Святую! Як? Жидівськими руками?<br /> Ми гроші заплатили; ми насильно<br /> Закажем, щоб молитись нас пустили!!<br /> Анастасій<br /> Святеє діло – боронити віру,<br /> Родину і закон свій. Бо которі<br /> Те уробляють, ті пред вічним Богом<br /> Велику честь і славу залучають.<br /> І ви б так добре, діти, учинили,<br /> Коли б при іншім се було случаї.<br /> Бо хто без всякой помочі іде<br /> На смерть, хоч будь воно й за праве діло,<br /> Той душу й вік свій загубляє дурно<br /> І сам собі погибель заподіє.<br /> Отак, бач, вам: що зробить ваша кучка?<br /> І вас пов’яжуть і поб’ють, і другим<br /> Наробите ще горя: дозиратись<br /> І більш втісняти стануть; і тоді<br /> Не те, щоб Бог прийняв усердя ваше,<br /> А ще за тих, кого в напасть введете,<br /> Пред Богом одповіт дасте. За кого<br /> Оце ви піднялися? За мене?<br /> Та я од сього умиваю руки!<br /> Коли вже Бог священика свого<br /> Не рятував, чого ж ви заходились?<br /> За церков, за Христа? – Господь небесний,<br /> Коли б йому було угодно теє,<br /> Без вашой помочі їх покарав би:<br /> Огненні ріки ниспустив би він<br /> На ворогів своїх, коли б схотів.<br /> Бог милосердий. Його милосердю<br /> Кінця нема. Він ворогів своїх<br /> Прощає й милує. Смертельний гріх<br /> Занапащати душу дурно. Відступіться.<br /> Я боронить святую церков мушу,<br /> Бо я її послужник. Хай потягнуть<br /> Мене в темницю, хай катують, мучать:<br /> Не перший мученик од їх я буду;<br /> А ви ідіть собі, молітесь Богу;<br /> Терпіте, плачте, вп’ять-таки молітесь<br /> І вп’ять терпіть, бо й Бог терпів наш.<br /> От лик святий; із їм я умирати<br /> Готуюсь: іменем його – ідіте!<br /> Чого ж ви ще хиляєтесь? Розходьтесь!<br /> Воістину скажу вам: хто не піде,<br /> Той буде супротивник Богу й церкві.<br /> Народ<br /> Та як же ми тебе покинем?<br /> Анастасій<br /> Хто вам сказав, що я<br /> Боюся смерті? Ні. За віру вмерти –<br /> Моя потреба перша. Вам же, діти,<br /> Не подобає погибати. Діти!<br /> Прошу вас, будьте ласкові, уважте<br /> Мені, священику свому! Ради Христа<br /> І матері його пречистій і святих,<br /> Ради Великодня, що наступає…<br /> Розходьтесь, діти… Що ви стоїте?<br /> Ідіть же! – Проклят той, хто з вас посміє<br /> Не слухати мого глаголу!!<br /> Народ почина розходитись.<br /> Добре!<br /> Скажу вам: добре, сто разів скажу.<br /> Неначе камінь спав з душі у мене!<br /> Тепер я весело піду на смерть!<br /> Благословить вас Бог, отець небесний!<br /> Моліться, діти! Він, отець наш милий,<br /> Змилується над дітьми.<br /> Петро<br /> Скажи, будь ласкав, що це за новина?<br /> Дивлюсь, і слухаю, й не втяв нічого.<br /> Дзвонили к службі: панотець з народом<br /> На ринці опинились! Чи нова<br /> Пеня настигла?<br /> Анастасій<br /> Не дуже-то й нова.<br /> Зібрав був грошей я і заплатив<br /> Жиду Овраму за святую службу,<br /> З умовою такою, щоб сьогодні<br /> І завтра не було запрету. Він<br /> Оддав ключі; ударили у дзвін;<br /> Ізбігся люд; я службу був почав<br /> І, так як то закон повеліває<br /> Христові страсті споминать сьогодні,<br /> Взяв плащаницю з олтаря й несу…<br /> Як тут у двері жид і закричав:<br /> "За плащаницю треба особливе<br /> Платити". Я йому й кажу: "Змилуйся;<br /> Я вже оддав тобі. Чого ж ти пнешся?<br /> Ти ворог божий, жид, не слід тобі<br /> Ходить сюди, як служиться". А він<br /> Схватив із рук у мене плащаницю<br /> Й давай її ірвати та тріпати…<br /> Народ не стерпів, збив його із ніг,<br /> Він закричав, побіг із церкви й прямо<br /> До старости – жалітися на нас.<br /> ________________________________________<br /> Примітки<br /> Анастасій з плащаницею… – у велику п’ятницю (останню перед Великоднем) священна плащаниця (полотнище із зображенням тіла Ісуса Христа по знятті його з хреста) урочисто виноситься з алтаря на середину храму для поклоніння віруючих і залишається там до Великодньої півночі.
Сцена 4<br /> Микола Костомаров<br /> Зацвіліховський з жовнірами й жид Оврам прибігають.<br /> Зацвіліховський<br /> А ось де він, мурмило довгогривий!<br /> Оврам<br /> Так, він, вельможний пане! Він, розбійник!<br /> Він, бунтовник! Се утікать хотів!<br /> Зацвіліховський<br /> Не утече, кабан. Гей, хлопці, швидче!<br /> Гей, оступіть лишень його шаблями!<br /> Ось ми йому дамо, як утікати!<br /> Анастасій<br /> Не думав я й не думаю втікати.<br /> Оврам<br /> Ні, ні… Вельможний пане, ні! Він бреше.<br /> Анастасій<br /> Язик жидівський бреше. Що ви привели<br /> По одного ватагу цілу?<br /> Зацвіліховський<br /> В тюрму тебе узяти, вражий руський.<br /> Анастасій<br /> Озьміть. І коли б ви малу дитину<br /> Прислали взять мене, я все б сказав:<br /> Озьміть!<br /> Зацвіліховський<br /> Ач, дьяволове руське серце!<br /> І не змінивсь в лиці.<br /> Анастасій<br /> Чого ж змінятись?<br /> Ви думаєте, страху завдали,<br /> Як вас сюди ватага приплелася;<br /> А що казав Христос наш, як жиди<br /> Прийшли по його? – "Легіони б цілі<br /> Небесних анголів явились зразу,<br /> Коли б я захотів". – Тим я скажу вам,<br /> Що проти вашого заліза в мене<br /> Є оборона й поміч ще кріпчіша.<br /> П’ять слов сказать, і де б взялася поміч…<br /> І вся б ватага ваша порозбіглась.<br /> Зацвіліховський<br /> А що він каже се, сей хлоп, шизматик?<br /> Анастасій<br /> Те я кажу, що лишні оці шаблі;<br /> Вони б мені нічого не зробили,<br /> Коли б я сам не покоривсь.<br /> Зацвіліховський<br /> Мовчи!<br /> Анастасій<br /> Мовчатиму.<br /> Зацвіліховський<br /> (Оврамові).<br /> Кажи ти, що він діяв?<br /> Оврам<br /> Аякже, пане! Чвару піднімав!<br /> Ісправді чвару. – Заплатив він гроші<br /> За службу… Але в їх є полотенце,<br /> Що на сей день розстелють серед церкви,<br /> Та поспівають трохи, та усі<br /> І лізуть цілувати. Він же грошей<br /> Не дав за се, та ухопив, та й хоче<br /> Нести посеред церкви розіслати…<br /> А я стою біля порога й бачу…<br /> І тільки він на голову нап’яв.<br /> А я у церкву. "Гроші, – кажу, – гроші!"<br /> А сучий піп не те щоб покоритись –<br /> Ще лаятись, а люд увесь на мене,<br /> Та так, що трохи не забили, пане.<br /> От справді, пане, трохи не забили!!<br /> Анастасій<br /> Ти брешеш, жиду!<br /> Оврам<br /> Ні, то він все бреше;<br /> А я так от як правду говорю!<br /> Він з церкви вкрав його: спитайте лиш!<br /> Зацвіліховський<br /> Украв? А? А?<br /> Анастасій мовчить.<br /> Мовчить, так кориться. Ну, де ж сховав?<br /> Анастасій мовчить.<br /> Кажи, де дів те полотенце?<br /> Анастасій мовчить.<br /> Кажи!<br /> (Б’є його по щоці).<br /> Анастасій<br /> (підставляє щоку)<br /> Бий удруге.<br /> Зацвіліховський б’є.<br /> Чужестранець<br /> (підходить)<br /> Стривайте. Чи не гріх се таки вам<br /> Так ізнущатись? За що ви б’єтеся?<br /> Мерзенному жиду, бач, захотілось<br /> Поглумувати з христьянина! Ти, Оврам,<br /> Чи як тебе зовуть, жидівська пика!<br /> Скільки тобі за плащаницю грошей?<br /> Оврам<br /> Та вже дасте хоча десяток злотих.<br /> Чужестранець<br /> (кида йому гроші)<br /> Возьми хоч двадцять, сучий син, падлюка!<br /> Та й убирайся ік чортам у пекло.<br /> Оврам<br /> Ще й лається!<br /> (Тихо).<br /> Так, справді двадцять злотих.<br /> Зацвіліховський<br /> Що ти за чоловік!<br /> Чужестранець<br /> Я прохожалий.<br /> Зацвіліховський<br /> Се гарно. Гей, сюди лиш, хлопці!<br /> Озьміть лишень оцього мацапуру!<br /> Чужестранець<br /> За що?<br /> Зацвіліховський<br /> За те, що ти мені здаєшся бісом.<br /> Як подивитись на тебе, так тільки<br /> Тобі йти по дворах шматків прохати;<br /> Сліпий, кривий, обшарпаний з одежі,<br /> А гроші, як полову, розсипає!<br /> Чужестранець<br /> (підходить до нього й показує йому тихо щось похоже на лист паперу)<br /> Не комизись. Гляди…<br /> Я завтра сам до старости піду.<br /> Погано глядите ви своїх руських.<br /> Ідіть собі, а я до їх пристану.<br /> Зацвіліховський<br /> А, добре, знаю. Розступіться, хлопці!<br /> (До Анастасія).<br /> Іди собі хармаркати у церкву<br /> Над полотенцем, як казав Оврам.<br /> (Овраму).<br /> А ти, жидівська пико, щоб не смів<br /> Ти цілий тиждень докучати нам,<br /> Бо гроші оддали тобі усі.<br /> Оврам<br /> Твоя в сім воля, мій вельможний пане,<br /> Я б і не те, та сеє вам ізвісно…<br /> Велику пошлину за одкуп правлять.<br /> Ще тільки попрохав би щось вас, пане, –<br /> Бач, завтра в їх аж двічі з корогвами<br /> Крест церкви ходять…<br /> Так щоб іще за корогви що-небудь.<br /> Чужестранець<br /> А скільки?<br /> Зацвіліховський<br /> Як, жидівськая утроба!!<br /> Стривай, от ми дамо тобі! Гей, хлопці!<br /> Оврам<br /> Ох, паночку! Ой лишечко! Простіть!..<br /> Змилуйтеся – не буду, я не буду…<br /> Зацвіліховський<br /> Гляди, не дуже…<br /> Оврам<br /> Ні, я так… нічого…<br /> І справді, так… нічого… я нічого…<br /> Зацвіліховський<br /> Ач, бісів жид, злякався!<br /> (Тихо Чужестранцеві).<br /> Добре, добре.<br /> Уйшли.<br /> Анастасій<br /> Що ти не єсть, чи з добрістю, чи з смислом, –<br /> Ти добре діло нам зробив. Спасеть<br /> Тебе Господь! – Тепер, хто хоче, люде…<br /> Збирайтеся. Ходім молитись Богу.<br /> Народ збирається.
Сцена 5<br /> Микола Костомаров<br /> Герцик з товпою хлопців.<br /> Герцик<br /> Ні, братці, ні, се вже хоч як, так ні!<br /> Терпіте, коли хочте, я ж… спасибі!<br /> Хоча і пропаду, нехай же знає<br /> І він, як зачіпать мене.<br /> Петро<br /> Що він?<br /> Один з хлопців<br /> Послухай, брате; що ти зробиш криком<br /> Почують…<br /> Герцик<br /> Що? Ти думаєш, що я<br /> Такий, як ви? Ні, братці, знайте те,<br /> Що батько мій полковник був. Еге!<br /> Він, бісів, що хіба? Адже, я бачу,<br /> Він дума, що тепер, як вже Лисенка<br /> Нема, так він що хоче, те і робить!<br /> Ні, друже, стій! Ще я живий-здоровий<br /> На твою голову.<br /> Дехто з народу<br /> Що, і тобі погано?!<br /> Герцик<br /> О, трясця їм! Погано? От! Та їм<br /> Ще поганіше буде.<br /> (Оглядається кругом).<br /> Е, тут багато вас! Та все знакомі,<br /> Усі колись були нам приятелі.<br /> Ото лиха година! Преж як часто<br /> Бувало бачились, як ще покійник<br /> Отець живий був, а тепер забули.<br /> Один з хлопців<br /> Ні, пане. Вже за кого, а за тебе<br /> Головами радніші наложить!<br /> Герцик<br /> Ви знаєте, хто я?<br /> Другий з хлопців<br /> Пан Герцик.<br /> Герцик<br /> Мій батько вмер за вас, як із покійним<br /> Лисенком ви хотіли підніматись,<br /> Умер за всіх у муках, у тортурах…<br /> Не показавши ні на кого, все<br /> Прийняв на себе, ви ж мене забули!<br /> Один з народу<br /> Його отець був добрий чоловік!<br /> Другий<br /> Спасенная душа!<br /> Один з хлопців<br /> Ні, пане, не забули. Що ти хочеш,<br /> У всім тобі радніші послужити!<br /> Герцик<br /> Якого ви ще лиха не терпіли?<br /> Ще як, хіба, з вас ворог не глумивсь?<br /> Псу лучча честь, ніж кожному із вас!<br /> Чого ж ждете ви?<br /> Анастасій<br /> Божоєї ласки!<br /> Герцик<br /> Бог бачить наші біди, Бог нам буде<br /> Помощником. Послухайте лиш, братці:<br /> Ви терпите усі, а я не хочу.<br /> Із вас глумуються; ви їм покірні, –<br /> Я не такий! – мене не зачіпай!..<br /> Послухайте лиш, товариші. Вчора<br /> Й мене зобидив староста проклятий:<br /> Одняв у мене заручену дівку,<br /> Лисенкову сестру, мою коханку,<br /> Одняв і держить в себе мість паплюги.<br /> Я був хотів до себе на весілля<br /> Вас звати після свят, а він украв,<br /> Вхватив її, як вовк ягня, до себе.<br /> Почувши, що Лисенка вже забили,<br /> Він дума, що тепер його вже воля<br /> Знущатись над його сім’єю. Братці!<br /> Багато вам ляхи робили лиха;<br /> Ви все терпіли – я терпіть не хочу!<br /> Піду до його зараз та й уб’ю…<br /> Уб’ю… Оцим пістолем встрелю! От як!!<br /> Що після буде, хай і буде! Лучче<br /> Смерть, ніж така недоля і поруга!<br /> Один з хлопців<br /> Молодець!<br /> Другий<br /> Добрий Герцик чоловік!<br /> Третій<br /> Щире серце!<br /> Четвертий<br /> Його батько вмер за нас!<br /> П’ятий<br /> Він сирота!<br /> Шостий<br /> Сирота! Бідний сирота!<br /> Сьомий<br /> Не дамо погибати Герцикові!<br /> Самі погибнемо за його!<br /> Один з хлопців<br /> Лучче смерть, ніж наруга, – говорили діди наші.<br /> Народ турбується; шум, шепітня.<br /> Анастасій<br /> Пан Герцик! Нащо ти людей турбуєш?<br /> Схотів пропасти сам, так пропадай.<br /> Навіщо ж ти підмовлюєш і других!<br /> Герцик<br /> Панотче!..<br /> Анастасій<br /> Послухайте, миряне. Хто з вас піде<br /> За їм, той буде ворог християнству,<br /> I я, по власті, Богом мні наданій,<br /> Запрет на всіх кладу. Проти закона<br /> Так діяти. Тепер свята субота:<br /> Тоді хотіли в церкву, от і можна!<br /> Відперта церква. Що ж ви стоїте?<br /> Ходімо.<br /> ( Повертається ).<br /> Народ стоїть.<br /> Герцик<br /> (в серцях кидається до його)<br /> Ти, мабуть, з’їв од ляхів прочуханів,<br /> Ну, їж; ну, кланяйся їм – вони ще раз<br /> На щоцях обірвуть тобі волосся!..<br /> Чого ж ти люде добрі зводиш, попе??<br /> Анастасій<br /> Ходімо, добрі люде, швидче в церкву,<br /> Бо сонечко звернуло вже на захід.<br /> Герцик<br /> Стій, стій – не ворушись! Я дам тобі!..<br /> Петро<br /> Семене, що ти? Блекоти об’ївся!!<br /> Гов! Хлопці! Що ви стоїте, безумні!<br /> Не бачите, він – мабуть, одурів!<br /> Священика!.. Ах, бісів син – анцихрист!<br /> Ох, супостат!! Рука твоя проклята<br /> Посміла!!!<br /> Народ обступа Герцика.<br /> В’яжіть його!<br /> Герцик<br /> В’язать?! Ах ти, стара собака!.. Як?<br /> Мене в’язать?.. Кишки тобі скоріш<br /> Я розв’яжу шаблюкою сією,<br /> Ніж ти до мене смітимеш торкнутись!!<br /> (Обмахує коло себе шаблею).<br /> Стонадцять вам чортів! Гидкі поганці,<br /> Підніжки недовірців, отщепенці,<br /> Ви – байстрюки, жіноцькії підхвістки!<br /> Іуди всі – Христа продали вдруге!!<br /> Вам всім, бачу, дать по десятку злотих,<br /> Так ви хоч зараз в нехристи радніші…<br /> Чорт з вами!<br /> (Обертається назад).<br /> Будьте ви прокляті повік<br /> Од Бога! Хай забуде вас, як ви<br /> Його забули! – Йдіть собі на піч<br /> Коло жінок качатись – ото ваше!<br /> А я – за себе сам-один ісправлюсь…<br /> Народ<br /> Семене! Брате! – Ми твої усі:<br /> Роби із нами, що ти схочеш, всюди<br /> Веди нас вправо, вліво – хоч куди,<br /> На муку, на смерть, в пекло… Ми радніші…<br /> За віру православну, за родину!..<br /> Анастасій<br /> Семене Герцику, утихомирся!<br /> Послухай лиш мене… Твоя єсть воля –<br /> Хоч вважиш, хоч не вважиш, се як знаєш,<br /> Тільки послухай…<br /> Герцик<br /> Що там буду слухать?<br /> Небісь, хоч ти і піп, і свят закон<br /> Толкуєш, та я й сам, що діять, знаю.<br /> Анастасій<br /> Я знаю й вірю, друже. Ти на мене<br /> Розсердився, то овсі дурно, друже.<br /> Хіба я раджу, щоб ляхам коритись,<br /> Абощо? – Ні, Семене мій коханий!<br /> Хай Бог спаса: душа у мене руська.<br /> І так мені на світі жити важко…<br /> Так важко, брате, що огненну муку<br /> У вічнім пеклі я б радніш прийняти,<br /> Ніж мучитись, на теє дивлячися,<br /> Як віра православная страждає<br /> І добрий наш народ бідує гірко…<br /> Та тільки те, що все мені вас жалко,<br /> Тим жалко, що, мість визволення й щастя,<br /> Залучите ви нове бідування!<br /> Бо з чвари вашої добра не буде;<br /> Половлять тільки, та ще більше будуть<br /> Втісняти – от і все! А моя рада:<br /> По-моєму, відправить до гетьмана<br /> Хмельницького тихенько і прохати,<br /> Щоб він ізмилувавсь – прислав нам поміч;<br /> Бо ми вже страждемо не в міру. Так!<br /> Тоді б ми вислобонилися, вражих<br /> Ляхів повиганяли б геть відсіль,<br /> І то не так, як виганяли другі,<br /> Що переріжуть всіх та перетоплять!<br /> Спаси від сього, Боже! Гріх великий<br /> Відплачувать злочинцям по-злодійськи;<br /> Бо нам не помсти треба, а слободи.<br /> Чужестранець<br /> Пан гетьман вам поклон свій посилає,<br /> І оцей лист велить вам прочитать.<br /> (Чита).<br /> "Дознались ми, що у Переяславі<br /> Ляхи втісняють руських і що досі<br /> Не вислобонились переяславці.<br /> Отим оце, кохані православні,<br /> П’ять тисяч війська посилаю в поміч.<br /> Повибивавши всіх ляхів проклятих,<br /> У місті з нами славте, діти, Бога,<br /> Що спас свій люд від тяжкої недолі".<br /> Петро<br /> Як?<br /> Чужестранець<br /> Так.<br /> Шум між народом.<br /> Герцик<br /> Вони сього не стоять та й не хочуть.<br /> Чужестранець<br /> Готове військо: я його привідця.<br /> Увечері, як стане вже смеркати<br /> Й католики в костьол свій ізберуться,<br /> Намітьте кожний дом, де лях живе,<br /> Ударте в дзвін і ріжте супостатів;<br /> А ми, почувши, явимось зараз,<br /> Оступимо кругом весь Переяслав,<br /> І ні одна проклятая душа<br /> Не вихопиться відсіля із пекла.<br /> Уранці всі ви будете слободні,<br /> І день святий Великдень буде двічі<br /> Святіш для нас: умісті з воскресениям<br /> Христовим ми святитимемо й наше<br /> З пекельної неволі визволення.<br /> Уранці всі ми будем християне,<br /> Увечері сьогодні будем звірі.<br /> Щоб шани із ляхів не дать нікому,<br /> Щоб ні єдиний не утік від смерті,<br /> Катуйте їх; маненька дітвора<br /> Щоб іспеклась у полум’ї сьогодні…<br /> Щоб завтра не було тут лядського і духу,<br /> Бо так велить вам Пан Вельможний Гетьман!<br /> Всі<br /> Смерть католикам! Смерть їм, супостатам!<br /> Весь рід скоренимо!<br /> Чужестранець<br /> Не дуже-то гвалтуйте, щоб не вчули.<br /> Ти, Герцику, вернеш свою коханку;<br /> А ти, роззяво, свою матір. Всім<br /> Розвага буде вранці.<br /> Петро<br /> Хто ти,<br /> Кумедний чоловік? Скажи, будь ласкав,<br /> Наш визволителю, хто ти такий?<br /> Чужестранець<br /> Лисенко!<br /> Усі з криком до його кидаються; розпроси, шум, гвалт.<br /> Тихше, тихше!<br /> Голоса<br /> Як? Що? Хіба вже мертві устають?<br /> Коханий, милий батьку! Визволитель!<br /> Чи, мабуть, се брехня, що вражі ляхи<br /> Тебе убили? Ні, увесь на ранахі Правда!<br /> Чи ти живий, чи ти воскрес із мертвих?<br /> Мана! Мана!<br /> Лисенко<br /> Ні, не мана – Лисенко, люду добрий!<br /> Лисенко я… Вам чудно, дивно бачить<br /> Мене з труни уставшого? Вам страшно<br /> Мерця живим углядіть! Не дивуйтесь,<br /> Що для свого народа милосердий<br /> Господь творить такії дивні дива.<br /> Я знаю, братці, рознеслася чутка,<br /> Що вороги Лисенка доконали,<br /> Закатували голодом в темниці;<br /> Що обомлілі руки вже не в мочі<br /> Висмикувать серця у їх; що ноги,<br /> Швидкі на їх погибель і мучення,<br /> Вже не піднімуться, і що одна<br /> Душа його безсильна, дивлячися<br /> На гірку долю милої родини,<br /> Літа над нею соколом по хмарах,<br /> І, бачачи братівське лихо, стогне,<br /> І даром поривається, як хвиля,<br /> Що по Дніпру в негоду походжає,<br /> Клекоче, рветься, сивим пилом хлиська,<br /> Хотіла б наче берег весь залити,<br /> І вихопитись із стрижня не мусить…<br /> Так, братці, так; ся чутка справедлива.<br /> Я справді вже мертвець: я вмер для миру<br /> І для себе. Вже я не чоловік;<br /> Вже я не той Лисенко, що між вами<br /> Колись найліпшим козаком здавався<br /> Й поперед різвої кравчини жахом<br /> На коню вороному вигравав…<br /> Того Лисенка вже нема… Зостався<br /> Якийсь каліка, хворий, перебитий,<br /> Як дерево підрублене… Отой,<br /> Що називається Лисенком. Чудо,<br /> Опудало – шульпік лякати, стовп<br /> Потрухлий – от тепер Лисенко ваш!<br /> Так, братці, я вже вмер. Се тінь моя<br /> Прийшла до вас, свій рідний Переяслав<br /> Кохаючи, спасти своїх братів:<br /> Тобі, Семене, узвернуть коханку,<br /> Тобі – твою безщасну матір, церков<br /> І божу службу для тебе, панотче;<br /> Усім оддать худобу і слободу<br /> І відомстити ворогам за смерть,<br /> Так відомстить, щоб через двісті років<br /> Їх правнуки Лисенка споминали…<br /> Петро<br /> Так, він! Лисенко він! Лисенко наш!!<br /> Як се тебе я не признав і досі?<br /> Герцик<br /> Мій брате!<br /> Один з народу<br /> Скажи ж нам, як ти визволивсь?<br /> Лисенко<br /> Через господню поміч. Вишневецький,<br /> Не переспоривши мене у муках,<br /> Що він і я вигадували порізь –<br /> Я на ляхів, а він на руських, хитро<br /> Хотів мене ізлапать і миритись<br /> Був захотів… А я собі на думці…<br /> Ми вмовилися дати війську пільгу<br /> На місяць. Я ж тим часом намагався<br /> Убратись у Немирів… Аж на лихо<br /> Вони самі й над нас були лукавіш!..<br /> Увосени стояв я нишком з лагрем.<br /> Як гульк! – опівночі мене збудили<br /> Якісь крики… Я прочиняю й бачу:<br /> Стоять ляхи із голими шаблями.<br /> Я спохватив шаблюку і рішився<br /> Хоч і пропасти, так щоб не без слави.<br /> Отут-то, братці, я руки ізбавивсь<br /> І ока правого, і сі шрами<br /> Скрізь по лицю зостались з тої ночі…<br /> Я бився, як скажений вовк, одначе<br /> Мене зв’язали й повезли в Немирів…<br /> Аж затрусився Вишневецький, як<br /> Ізблизьку подивився на Лисенка!<br /> Велів вести мене зараз в тортури…<br /> Мене пекли, сікли, обидві ноги<br /> Гарячими залізами скували<br /> І кинули у льох, щоб з пацюками<br /> Та з жабами голодну смерть прийняти.<br /> Вже сьомий день ісходив – я лежав,<br /> Охлялий, хворий, слабий… Ледве-ледве<br /> Душа у тілі, й смерті дожидався…<br /> Як тут мої голінні гайдамаки<br /> В Немирів увірвались. Горе й лихо<br /> Настигло на ляхів! Пан Вишневецький<br /> Мерщій утік. Котрі ляхи поспіли,<br /> Пішли за ним; котрі зостались там,<br /> У полум’ї та у залізах гибли…<br /> Почувши мою долю, гайдамаки<br /> Мене мерщій вислобонили. – Братці!<br /> Багацько лиха я ляхам подіяв,<br /> Багацько християнських городів<br /> Повизволялись через мене…<br /> А рідний Переяслав мій… Останній<br /> Раз, може, я над ворогом потішусь, –<br /> Нехай же раз сей буде за родину!<br /> Сьогодні ввечері ви всі слободні:<br /> П’ять тисяч війська к вам прийшло на поміч,<br /> П’ять тисяч, братці! – Тільки з тим варунком,<br /> Щоб ні одна душа з вас не посміла<br /> Над ворогом ізмилуватись! В серце<br /> Тому меч гострий, хто жалує серцем<br /> Католиків! Удесятеро їм<br /> Відплатимо за наші біди!.. Смерті<br /> Їм мало! Братці! Болісті і лиха,<br /> Скільки їх є на світі, зберемо<br /> На супостатські голови триклятих!..<br /> Хто вигада сильнішую наругу<br /> Над недовірками, тому більш честі!<br /> Той буде перший поміж козаками!..<br /> Голоса:<br /> 1-й<br /> Кості їм потрощим!<br /> 2-й<br /> Огнем палить!<br /> 3-й<br /> В багні топить!<br /> 4-й<br /> Всіх догори ногами перевішать!<br /> Анастасій<br /> Лисенко! – Ось лиш розкажу тобі<br /> Я приказку.<br /> Лисенко<br /> Аби була коротка!<br /> Анастасій<br /> Коротка. – Був собі отець із сином.<br /> Син, на лихо йому, був непокірний<br /> І все грубив проти отця й не слухав,<br /> Одначе добрий батько все терпів,<br /> Все одбував і був до його добрий.<br /> Раз син вельми нашкодив у господі.<br /> Тоді отець розсердивсь та й прогнав<br /> Дитя своє із дому. Син пішов,<br /> І тільки вийшов із рідного двора –<br /> Прийшлось йому іти через ржу…<br /> Міст розламала половідь. Наш хлопець<br /> Пішов уброд, як ось попав у яму<br /> І топне… Бачачи те, батько<br /> З вікна та до його – по саму шию<br /> Ускочив в воду й витягнув його.<br /> Що ж син? На другий день, мість дяки,<br /> Бив батька!.. Ну скажи ж, будь ласкав,<br /> Що батько з сином мусить ізробити?<br /> Лисенко<br /> Що? Батько хай покине злого сина<br /> І прожене навіки із господи.<br /> А ти, панотче, хоч і замовчи,<br /> Бо бачиться, кого ти хочеш…<br /> Анастасій<br /> Добре.<br /> Ти кажеш – замовчи; одначе батько,<br /> По-твоєму, покинуть сина мусить.<br /> Так знай же, сину, знай й ти, люду добрий,<br /> Що батько єсть – Господь наш милосердий,<br /> А непокірливе дитя – Лисенко.<br /> Бо він в святім своїм писанні каже<br /> Не діять лиха й ворогу лихому.<br /> Ти знаєш се, одначе скільки крові –<br /> Не тільки винної, – такої скільки,<br /> Котра колись покуту переважить, –<br /> Скільки пролив ти? Бог усе терпів,<br /> Терпів, поки його святая воля<br /> Терпіть воліла, ждав, щоб ти одумавсь.<br /> Ти не одумавсь – Бог тебе скарав,<br /> Оддав тебе суровим ворогам,<br /> Одняв у тебе руку, око, тіло<br /> Твоє лишив, щоби душа спаслася.<br /> І вп’ять зласкавивсь, як над сином батько,<br /> Од смерті визволив, із пекла виніс<br /> Всеміцною десницею своєю…<br /> Що мусиш ти робить? Гарячим серцем,<br /> Молитвою та добрими ділами<br /> Принести Богу дяку… Ти ж що робиш?<br /> Ти б’єш його. Бо знаєш, що Спаситель<br /> Сказав: усе, що робиш ти для брата,<br /> Ти робиш для його – добро чи лихо.<br /> А брат твій лях, такий же, як і руський,<br /> Все чоловік, все божа твар такая ж…<br /> І вам усім не гріх-таки? Господь<br /> Почув молитви ваші і нещастя,<br /> Послав до вас свою святую поміч,<br /> А ви зараз, мість дяки, проти волі<br /> Його йдете! Великий гріх вам, діти,<br /> Великий гріх!.. Коли ви хочте щастя<br /> І визволення милій Україні,<br /> Так дійте вгодне Богу, а не бісу…<br /> Лисенко<br /> (бере Анастасія за руку і обертає до церкви)<br /> Он, бачиш, церківка твоя, панотче;<br /> Іди туди молитися за нас.<br /> (Бере у Герцика шаблю).<br /> Одна душа посмій його послухать –<br /> Всю голову мечем сим потрощу!..<br /> Недурно я прийшов вас визволяти,<br /> Недурно шлявся переодягнутий,<br /> Недурно випрохав в гетьмана поміч:<br /> Усе ж для вас, усе за вас… Так знайте ж,<br /> Що я старший над вами! Смерть і лихо<br /> Усім ляхам! І маломальське хто<br /> Із вас не так – усіх зараз покину!<br /> Народ<br /> Що ти приказуєш, ми те і зробим!<br /> Анастасій<br /> Не погубляйте своїх душ за помсту!<br /> Лисенко<br /> Не погубляйте своєї родини!<br /> Анастасій<br /> Послухайте – Господь вас покарає!<br /> Лисенко<br /> Коли не так – усіх покину зараз!<br /> Анастасій<br /> У церкву, братці! День велик сьогодні!<br /> Хай проклят буде той, хто злим жаданням<br /> День смерті Бога Спаса закаляє!..<br /> Іде – за ним ніхто. Лисенко йде у другу сторону, за їм усі.<br /> Хор<br /> Хор усіх<br /> Та вже засвітила зоря весняна!<br /> Ущухнули криги на рідній ріці,<br /> І золотом ся горицвіт по луці,<br /> І стали понурії нетрі вдягатись,<br /> І стали к лещиннику бджоли збиратись,<br /> І звір’я іграє, і птаство співає,<br /> І коник дорожку, ржучи, починає:<br /> Всім радощі й щастя звістила весна,<br /> І щастя не має Вкраїна одна!<br /> Вкраїно! Вкраїно! Така твоя доля!<br /> Забули тебе рятувать із неволі!<br /> Забули сусіди і діти родини;<br /> Чи й ти, милий Боже, забув Україну!<br /> Хор хлопців<br /> Дівчата-небожаточка,<br /> Не чуєте весни?<br /> Чому ви не співаєте,<br /> Не водите танків?<br /> Чому ви не квітчаєте<br /> Чорнявих кіс своїх?<br /> Чи хочете співаночки<br /> Щоб ми вам почали?<br /> Чи хочете віночечки<br /> Щоб ми вам заплели?<br /> Хор дівчат<br /> Не треба подаруночків,<br /> Готуєм їх для вас.<br /> Ой знаєм ми співаночки,<br /> Ой є у нас вінки!<br /> І спершу ви родиноньці<br /> Слободу узверніть,<br /> Іспершу чужестранців ви<br /> З родини проженіть.<br /> Тоді приходьте гратися<br /> Із нами на луку,<br /> І кожному дівчинонька<br /> Співанку заспіва,<br /> І кожного коханочка<br /> Квітками заквітча!<br /> Хор усіх<br /> Сніг спорив з землею: "Мовчи ти, земле!<br /> Не страшне мені тепер сонце твоє!"<br /> А сонце почуло і сніг розтопило,<br /> І землю квітками і зіллям скрасило.<br /> І ти, ворог пишний, на нас так казав<br /> І Бога, безумний, на сміх підіймав;<br /> А Бог нас послухав – і суд твій настиг,<br /> І ти перед Богом розтанеш, як сніг!
Сцена 6<br /> Микола Костомаров<br /> Лисенко виходить. Марина біжить до його.<br /> Марина<br /> Де він? Де він?<br /> Лисенко<br /> Тут, сестро, тут.<br /> Дивись на його, коли ще признаєш…<br /> Моя безщасниця! Моя голубка!<br /> У шпонях в рябця… Ох, моя миленька!<br /> (Цілує її).<br /> Марина<br /> Мій Боженьку! Чи се ще ти, мій брате!<br /> Каліка, старець!! Ох, моя головка!..<br /> (Припада йому до грудей).<br /> Лисенко<br /> Не приторкайся, сестронько, лицем<br /> До моїх грудей: ляцькі кулі щоки<br /> Тобі замулять… Кості вийшли з м’ясом –<br /> Лице твоє біленькеє надавлять…<br /> Марина<br /> Дозволь, мій брате! Чи не змиють сльози<br /> Шрамів твоїх… Губами висмокчу<br /> Весь гній із ран тобі… Ох, Боже!<br /> Немає ока!.. О, мій брате любий!<br /> Хоч би одно у мене можна вирвать<br /> І вставить в ямку! Я б була радніша…<br /> Лисенко<br /> О, не кажи сього!.. Не плач, мій анголь…<br /> Бо швидко й я не втерплю і заплачу…<br /> Марина<br /> Мій брате!!!<br /> (Плаче).<br /> Лисенко<br /> Не плач же, сестро! Хоч тепер не плач,<br /> Бо плакать ніколи. Я на часинку<br /> Зійшовся тут з тобою. Треба діло<br /> Налагодить…<br /> Марина<br /> О, знаю, знаю, серце!<br /> Щоб вороги тебе не назорили.<br /> О, я тебе сховаю!<br /> Лисенко<br /> Ні, сестрице!<br /> Не об схованні річ… Тебе з неволі,<br /> З позора визволить, і цілий город<br /> З-під бусурманської кормиги. От<br /> Чого прийшов сюда я. Вранці будем<br /> Ми вже слободні. Ввечері сьогодні<br /> Ні один лях від кари не втече…<br /> Різати, пекти,<br /> Знущатись, наругатись над ляхами<br /> Ми будем усю ніч. Твому злодію<br /> Таку вже кару вигадаєм вкупі,<br /> Що й чорт злякається… Чого ж ти, сестро,<br /> Поблідла так? Чого ти затрусилась?<br /> Ей, баба, баба! Що то вже за рід<br /> Жіночий ваш! Ну добре, тим, сестрице,<br /> Оце тебе я викликав, щоб часом<br /> Чого й тобі у чварі не зробили.<br /> Побіжимо скоріш к Дніпру до мене,<br /> Там я тебе сховаю… Чом ти зблідла?<br /> Не бійсь!.. Там знайдеш ти свого Семена.<br /> Марина<br /> Як, зараз?!<br /> Лисенко<br /> Зараз, зараз. А! тепер я бачу,<br /> Чого жахнулась ти! Ти пригляділась.<br /> Що в мене правої руки нема;<br /> І що коли твій злодій навздогін<br /> Пошле по тебе, я не в силі буду<br /> Оборонить тебе. О ні, кохана!<br /> Не дасть ще ліва ганьби. А й хоч ліву<br /> Згублю – у зуби застромлю шаблюку,<br /> А все-таки сестри не дам в поталу.<br /> Марина<br /> Брате, брате!..<br /> Лисенко<br /> Ану тебе! Ходімо швидче…<br /> Марина<br /> Мій братоньку! Убий мене, заріж –<br /> Я не піду з тобою.<br /> Лисенко<br /> Що це, сестро?!<br /> Марина<br /> Семена я ніколи не любила.<br /> Тобі сказали дурно, що і досі<br /> Я убиваюся за їм душею.<br /> Тобі сказали, що я поневолі<br /> Живу у старости, що він мене<br /> Украв, одняв… Ох, брате мій! Для чого<br /> Не трісне грудь у мене, щоб з посліднім<br /> Диханням вилетіло страшне слово!!<br /> Бий, ріж мене – я старосту люблю.<br /> Бий, ріж мене – я по любві до нього,<br /> Щоб відв’язатись од Семена, перейшла…<br /> Я, родом руська, ляха-недовірка<br /> Як душу полюбила і за його<br /> Радніша йти на смерть, на катування!<br /> Лисенко<br /> Ти?<br /> Марина<br /> Я.<br /> Лисенко<br /> Моя сестра?<br /> Марина<br /> Твоя сестра.<br /> Лисенко<br /> Лисенкова?<br /> Марина<br /> Лисенкова сестра.<br /> Лисенко<br /> Іди за мною.<br /> Марина<br /> Не піду.<br /> Лисенко<br /> Не підеш?<br /> Марина<br /> Ні, не піду.<br /> Лисенко<br /> Так я тебе насильно<br /> Озьму, заставлю позабути ляха<br /> Свого, заставлю вийти за Семена.<br /> Марина<br /> Насильно не заставиш і не озьмеш.<br /> Лисенко<br /> Чом?<br /> Марина<br /> Преж, ніж ти мене із міста здвинеш<br /> Я кров’ю розплинуся пред тобою!<br /> Лисенко<br /> Ах ти, змія!! Ти ще мене лякати?!<br /> Іди, кажу тобі, зо мною зараз!<br /> Марина<br /> Я вже тобі сказала – не піду.<br /> Лисенко<br /> Так я тебе уб’ю на оцім місці!<br /> Марина<br /> Бий. Вбить себе я дамся, тільки<br /> Іти в неволю – ні.<br /> Лисенко<br /> Ох ти, паплюга!<br /> Так се тобі у козаків неволя,<br /> А у ляхів так воля?!<br /> Марина<br /> Так!<br /> Мені і воля, і слобода з милим…<br /> Я вже тобі сказала раз, мій брате,<br /> Що не насильно затягнув мене<br /> До себе староста, що я сама<br /> Злюбилась з їм. Та ти б таки подумав:<br /> Коли б і справді він мене в неволі<br /> Держав, як полюбовницю свою.<br /> Чи я б оце до тебе вийшла?.. Він би<br /> Так і глядів за мною, куда б я<br /> Не повернулась. Я його невіста,<br /> Не полюбовниця; у мене досить<br /> Ще є душі на се. Ти дуже мало<br /> Узнав свою сестру… Ні, брате! – Преж<br /> Обняв би він моє холодне тіло,<br /> Ніж взяв за теплу руку, коли б так<br /> Як полюбовницю схотів нелюбий<br /> Мене держати біля себе… Він<br /> Мене не силував – сама прохалась,<br /> Щоб защитив од Герцика мене,<br /> Коли б ти не прийшов сюда з ляхами<br /> За прежнє розплатитись, чесним шлюбом<br /> Ми б спарувались після свят. Тепера<br /> Вже нам не жити на світі укупі…<br /> Як вірна заручена ляжу з ним<br /> В одній могилі.<br /> Лисенко<br /> Гаспид! Диман!<br /> Не ляжеш з ним в одній могилі! Зараз<br /> Мечем тобі я груди рознесу,<br /> Його ж живого спечемо уранці…<br /> Здихай!<br /> (Замахується на неї шаблею і, бачачи, що вона сміло стоїть і нітрошки не ворушиться, остановивсь).<br /> Ти не боїшся смерті??<br /> Марина<br /> Не боюсь.<br /> Лисенко<br /> Ну, ти Лисенкова сестра!<br /> Марина<br /> Його.<br /> Лисенко<br /> Ти скажеш полюбовнику свому,<br /> Ти все йому повідаєш зарані<br /> І визволиш його від смерті?..<br /> Марина<br /> Ні,<br /> Сього не буде! Визволять від смерті<br /> Не буду я ляхів. Святую помсту<br /> Моїх братів не зраджу я. Я руська!<br /> За глуми, за наругу, за неволю,<br /> За кров, за сльози рідних ти прийшов<br /> Із ворогами розплатиться глумом,<br /> Наругою, неволею і кров’ю,<br /> Прийшов защитить од посміху віру,<br /> Позбавить рідних горя, із родини<br /> Сміття чужеє вимести… Багато<br /> Терпіла й терпить бідная родина!<br /> Як грішників у пеклі дьяволи –<br /> Катують нас католики… Але<br /> Господь рішив – родина слобониться,<br /> І лядська кров із неї рідну змиє…<br /> Ох, брате мій! Душа ще в мене руська,<br /> І руське лихо дуже, дуже серце<br /> Мені ворушить… Ти об сім не гайся!<br /> Не зраджу вас. Не тільки що не зраджу<br /> Того, котрого я люблю як душу,<br /> Як божий світ, як, братику, тебе,<br /> Я не спасу його! Я нишком не скажу<br /> Йому: "Біжи, тебе убити хочуть…"<br /> Сама вам помагатиму. Недурно<br /> К йому приходив пан Зацвіліховський<br /> І щось казав, щоб він берігся! Може,<br /> Він поміча, бо щось вже турбувався,<br /> Почувши, що народ чогось стовплявся…<br /> Я відведу його од стереження,<br /> Я заведу його сюда, як смеркне,<br /> Й сама тобі коханка передам!..<br /> І вкупі з ним, обнявшись кріпко, кріпко<br /> Під братниною шаблею загину…<br /> Лисенко<br /> Як смеркнеться й почнуть дзвонить в костьолі<br /> Щоб ти була з їм тута й дожидалась.<br /> Марина<br /> Буду.<br /> Лисенко<br /> Та ти ізрадиш?..<br /> Марина<br /> Ні, не зраджу!<br /> Лисенко<br /> Добре.<br /> Будь проклята од мене і од Бога!!!<br /> І Марина уйшла, й Лисенко уйшов.<br /> Хор<br /> Перша половина<br /> Славим великую силу кохання,<br /> Чудне й предивне твоє панування.<br /> Над усе ти на світі сильніш!<br /> Те, що і доля сама розлучає,<br /> Те, що натура забороняє,<br /> Ти паруєш докупи й мириш.<br /> Друга половина<br /> Славим велику любов до родини!<br /> Ти зогріваєш те серце, що стине,<br /> Холодиш, що пала чим другим!<br /> Ти розриваєш, що доля зв’язує,<br /> Нівечиш те, що натура вказує,<br /> Приязнеє ти робиш гидким.<br /> Перша половина<br /> Серце коханням у їй загорілось,<br /> Все воно з милим своїм розтопилось,<br /> Нерозривнеє вічне кохання його.<br /> Друга половина<br /> Мення "родина" для їй не новеє.<br /> Серце в їй руськеє, а не чужеє.<br /> А родина для руського вище всього.
Сцена 7<br /> Микола Костомаров<br /> Ніч. Марина з старостою ідуть умісті.<br /> Староста<br /> Коли б не твої чорні очі, дівко,<br /> Що, так на мене глядячи, либонь,<br /> Аж тягнуть за собою, побожусь<br /> Всіма святими, не поплівсь би дурно<br /> Сюда я. Люди наші в церкву йдуть,<br /> А староста, що влітку не видали<br /> Ніколи пішого, блукає ніччю<br /> По вулицях!.. Куди мене ведеш?<br /> Марина<br /> Сюди. – Бач, ти казав, що мене любиш,<br /> А вже й пеняєш!<br /> Староста<br /> Душко ти моя!..<br /> Хоч би у річку ти мене вела,<br /> Я б і туди радніш! Но, ради Бога,<br /> Що ти задумала оце такеє?<br /> Марина<br /> Послухай, мій Францішку: аж ти поляк?<br /> Староста<br /> Я твій коханий, твій жених…<br /> Марина<br /> Е, ні!<br /> Кажи мені, що я в тебе питаю.<br /> Ти поляк?<br /> Староста<br /> Нащо споминати те,<br /> Що я радніш був сам забути часом?<br /> Марина<br /> Ти поляк, а я руська.<br /> Староста<br /> Ох, не рви<br /> Ти мого серця бідного!.. Що хочеш<br /> Проси в мене, кажи мені… Але<br /> Оце що ти вигадуєш?.. Марино!!<br /> Марина<br /> Руська!<br /> Староста<br /> Ти анголь божий, з неба<br /> Злетівший, руська для народу тільки,<br /> Як я для нього поляк, а між нами<br /> Нема різниці. Ми дружка дружку<br /> Не станем попрікати. Наші душі<br /> Одна пред другою, як перед Богом.<br /> Я знаю, що ти вірно мене любиш,<br /> Як я люблю тебе: от з нас і годі!<br /> Марина<br /> Ти мене любиш! Я люблю тебе!<br /> Одначе, все ти поляк, а я руська.<br /> Ти мене любиш, як і я тебе!<br /> Хіба се нам що-небудь запевняє?..<br /> Та хто мене запевнить, що, словами<br /> Ласкавими годуючи мене,<br /> Ти не ховаєш в серці злої думки?..<br /> Ти, може, хочеш обманить мене,<br /> Погратись, як із дівкою простою,<br /> А потім поглумитись і прогнати!..<br /> А може, що і гірше… Хто запевнить<br /> Тебе у тім, що я, одною<br /> Рукою обіймаючи тебе,<br /> Тим часом другою не вихопляю<br /> Ножа із пазухи… І може, в чарці,<br /> Що коли піднесу тобі з вином,<br /> Усипані отруї.. Спать без ляку<br /> Не мусиш ти, коли у одній хаті,<br /> Під одной стріхою з тобою спить<br /> Душа вкраїнська! Ти на себе скажеш:<br /> "Я так божився, коли їй казав,<br /> Як я її кохаю, так по щоцях<br /> Лилися сльози, – я кохаю вірно…"<br /> Хіба сльозам та клятьбам мусить вірить<br /> Од поляка вкраїнець? Де, скажи,<br /> Зосталась на Вкраїні одна церква,<br /> Де б лях із руським не клялися дурно,<br /> Обманюючи Бога і себе?..<br /> Скільки разів, цілуючи вкраїнця,<br /> Для його гибель поляк зготовляв?<br /> Ви вмієте і плакать… і божитись,<br /> І раді стать навколішки, і Бога<br /> Призвати дурно – тільки б ворога<br /> Лукаво обманити й загубити…<br /> Чи не погибло ціле військо наше,<br /> А вслід за їм увесь народ наш бідний.<br /> Як клятьбами, божінням і сльозами<br /> Опутали Остряницю ляхи?..<br /> Із тій години кожний поцілунок,<br /> Що лях вкраїнцеві дає, похожий<br /> На той, що Йуда Господу давав…<br /> Дарма і клятьби, й сльози! Я не вірю<br /> Твоїм сльозам і клятьбам! Ти на мене.<br /> "Вона божилась, – скажеш, – так по щоцях<br /> У неї лились сльози; ні, вона<br /> Мене кохає вірно…" А хіба<br /> Як руські, так ляхам і не платили<br /> Тим, чим ляхи їх жалували? Сльози<br /> І клятьби руського для ляха те ж,<br /> Що клятьби й сльози ляха для сього…<br /> Хіба Лисенко, той Лисенко самий,<br /> Що ви недавно тільки перестали<br /> Лякатись, він, кажу, хіба не клявся<br /> Й не плакав перед вами для того,<br /> Щоб лучче погубляти вас? Лисенко<br /> Робив з ляхами те, що й думать страшно.<br /> А я Лисенкова сестра!!. Францішку!<br /> Чи чуєш? Я Лисенкова сестра.<br /> Староста<br /> Марино!<br /> Марина<br /> Погляди на город<br /> Оцей. Чи так він устрівав Великдень<br /> Преж, ніж лиха година нанесла<br /> Вас, злодіїв…<br /> Староста<br /> Марино! Мила, люба!!<br /> Коли хоч трохи ти мене кохаєш,<br /> Змилуйся, не нагадуй; хоч і мусиш<br /> Нагадувать: я не один в сім винен.<br /> Не я старший, не нарікай на мене<br /> Одного…<br /> Марина<br /> Ти в сім винен, ти в сім винен! –<br /> Бо ти старший у всім Переяславі.<br /> Між тим в Переяславі жидова<br /> На одкупі церкви святії держить,<br /> Ксьондзи на людях їздять до костьолу,<br /> І кожний день десятки неповинних<br /> В тортурах або з голоду здихають…<br /> Весь Переяслав стражда і бідує,<br /> А ти старший у всім Переяславі!!!<br /> Староста<br /> (кидається навколішки)<br /> Марино, пошануй!..<br /> Марина<br /> Ви шанували<br /> Нещасних руських, як у вас прохались?<br /> Пошанував сьогодні ти ту жінку,<br /> Що привели до тебе? І за те,<br /> Що бідна нишком напекла пасок,<br /> Ти на три дні її всадив у льох…<br /> На три дні празників!.. Пошанував!!<br /> Староста<br /> Марино! Лихо!..<br /> Біда мені! Мороз дере!.. Пусти!<br /> Пусти… Ходімо швидче!..<br /> Марина<br /> Стій, Францішку!<br /> Ще я тобі скажу, зачим сюди<br /> Тебе я привела. Вночі сьогодні<br /> Лисенко, брат покійний, появився<br /> І став над постіллю моєю. Страшно<br /> Текла із його кров; увесь на ранах,<br /> Посічений, опалений, без ока,<br /> Став він передо мною. Я злякалась,<br /> Підняла крик… Він підійшов до мене<br /> І так казав: "Не бійся, сестро! Сором<br /> Твій знаю; але не прийшов того,<br /> Щоб попрікать тебе. Сеї ночі,<br /> Коли задзвонять у костьолі, ти<br /> Свого коханка приведи до Альти.<br /> Там покажусь йому…"<br /> Староста<br /> А от і дзвонять!<br /> Ні, мабуть, він пожартував з тобою.<br /> Немає, бач, і досі! Ну, ходімо!<br /> Марина<br /> (вихватує у його шаблю і біга, махаючи нею)<br /> Так! Дзвонять, дзвонять, дзвонять!!! Гей, злітайтесь<br /> Ви, чорні ворони, на Переяслав!<br /> Тут добра вам потала буде!!! Дзвонять!!!<br /> Се дзвонять ще до церкви… Католики<br /> Збираються молитись Богу тихо…<br /> А що, як інколи задзвонять інак, –<br /> Задзвонять так, що в кожного поляка<br /> Волосся настоборщаться?! А, бачиш,<br /> Дзвонили так, ти сам казав, по інших<br /> Вкраїнських городах…<br /> Староста<br /> Ох, що се? що се?<br /> По всіх церквах вже й руських дзвонять…<br /> Марина<br /> Дзвонять!!<br /> (Регочеться).<br /> Буває страшний дзвін, як, разом з дзвоном,<br /> Скрізь понесеться: "Смерть ляхам!!"<br /> Галас<br /> Смерть ворогам!!!<br /> Пожар, гул, крик, плач.<br /> Староста<br /> Ізрада! Чвара!<br /> Марина<br /> Ні, – розправа! Помста!<br /> Багато лиха руські одбували,<br /> Нехай тепер поплатяться й ляхи!..<br /> Староста<br /> Марино! Шаблю, шаблю!..<br /> Марина<br /> Ні! Не дам<br /> Тобі я шаблі!<br /> (Кидає в річку).<br /> В Альту! Хай<br /> Лежить вона на пам’ять нашим внукам!..<br /> Так, милий мій, коханий мій Францішку!<br /> Нема надії, ми загинем вмісті,<br /> Загинем разом! День страшний настиг:<br /> Лисенко встав із домовини, грізно<br /> Гукнув-крикнув на грізную кравчину…<br /> Уранці Переяслав слобониться;<br /> Сьогодні пощитаються з ляхами.<br /> Староста<br /> Марино! Що се?!<br /> Марина<br /> Помста і слобода!<br /> Староста<br /> Куда мені біжати? Що робити?<br /> Пожар! Різня!..<br /> Марина<br /> І помста, і слобода!<br /> Староста<br /> Змія!! Я задушу тебе!! Ти перша<br /> Ізгинеш…<br /> Марина<br /> Перша, із тобою вкупі.<br /> Ось зараз налетять сюди козаки,<br /> Лисенко й Герцик. Тут, обнявшись кріпко,<br /> Ми згинем вкупі: я тебе кохала<br /> І за кохання згину.<br /> Староста<br /> Мати божа!!!<br /> Марина<br /> Молитись дарма! Божий суд настигнув!<br /> Староста<br /> Марино, серце! Що ти робиш?!<br /> Марина<br /> Те, що<br /> Робить я мушу. Як дівчина руська –<br /> Я помогла братам своїм і ляха<br /> Старшого привела на згубу руським,<br /> А як твоя коханка – вмісті згину<br /> Під руськими шаблюками.<br /> Староста<br /> Я чую –<br /> Сюди біжать… В мене немає шаблі…<br /> Немає бережіння… Лихо! Смерть!..<br /> Марино! Що ти наробила?<br /> Марина<br /> Серце<br /> Моє! Мій милий! Мій коханий! Мій<br /> Францішку вічно любий!.. Чую, чую!<br /> Йде смерть до нас!.. О серце, дай прилипнем<br /> Губами дружка к дружці і загинем!..<br /> (Кидається йому на шию і цілує його).
Сцена 8<br /> Микола Костомаров<br /> Лисенко, Герцик, козаки з списами, з ліхтарнями, з шаблями прибігають товпою.<br /> Лисенко<br /> Тут, тут вони! Сестра не обманила!<br /> Герцик<br /> (кидається з шаблею на старосту)<br /> А, злодій! А!.. Добравсь до тебе!..<br /> (Хоче його ударить, та, побачивши, що Марина його обіймає, встановився).<br /> Марина<br /> Бий… Що ж ти став, Семене? Бий нас двох!<br /> Герцик<br /> Марино!.. Що се? Ти його цілуєш!!<br /> Марина<br /> А що ж таке, що я його цілую?<br /> Коли його заб'єш, я жить не хочу!<br /> Бий нас обох!.. Бий, ласкав будь, Семене!..<br /> Герцик<br /> Чи я оце зустріти думав?.. Боже<br /> Мій милий… Ти, моя Марина люба,<br /> Моя невіста, котру я кохаю<br /> Одну на світі, для котрої чвару<br /> Почать рішився…<br /> Марина<br /> О душа нікчемна!!!<br /> Так ти не за своїх братів недолю,<br /> Не за родину шаблю піднімаєш —<br /> За дівчину, паскудний бахур!.. Знай же,<br /> І ви всі знайте, добрі люде. Правду<br /> Скажу вам перед смертю. Я Семена<br /> І не люблю, ніколи і не хочу<br /> Любить! От мій Францішек милий, любий,<br /> Із ним радніша вмерти. Брате, чуєш?<br /> Я діло сповнила своє, сповняй же<br /> І ти своє!<br /> (Обнімає Францішка).<br /> Убийте нас укупі!<br /> Лисенко<br /> Гей, хлопці! Розлучіть їх!
Сцена 9<br /> Микола Костомаров<br /> Анастасій<br /> (убігає)<br /> Горе! Горе!<br /> Гнів божий обертається на гордих!<br /> Рука господня помстників карає!<br /> Лисенко<br /> Що ти, панотче?<br /> Анастасій<br /> Пошануйте, ради<br /> Христового святого воскресения!<br /> Жиди боялись тіла у суботу<br /> Зоставить на хресті. Ви, християне,<br /> В ту ніч, коли Спаситель, люби наша,<br /> Замучений за грішних чоловіків,<br /> Воскрес і сущим в гробі дарував<br /> Живот, ви кров ллєте й пожар підняли!..<br /> Народ, як дикий звір, розлютувавсь,<br /> Все б’є, і ріже, й палить… Бідні діти<br /> Об каменюки розбиває!.. Горе<br /> Та лихо нам! Ох, пошануйте, братці!..<br /> Лисенко<br /> Панотче, дарма просиш!<br /> Анастасій<br /> Діти! Братці!<br /> Ви закаляли празник божий… Ви<br /> Глумуєтесь із божой благодаті.<br /> Ви зводите його святую ласку! Горе<br /> І лихо помстникам!..<br /> Герцик<br /> Панотче!!<br /> Анастасій<br /> Не позирай на мене так гнівливо,<br /> Щоб Бог на тебе не поглянув так же.<br /> Бо я вже бачу: много світового<br /> Добра тебе позбавив він сьогодні!<br /> Семене! Ти полковник переяславський!<br /> Ти маєш волю: пошануй ляхів!<br /> Герцик відвертається, Анастасій прийма його за руку.<br /> Семене! Ти ще молодий, ще мало<br /> Господь тобі на світі дав пожити,<br /> Ще мало твоє серце одбуло… Тепер<br /> Для його наступа дві радості, і перша –<br /> То християнська радість, щоб простити<br /> Своїм врагам. Ти ще її не знаєш!<br /> А друга – то диявольськая радість,<br /> Щоби потішитись над їх бідою: ти<br /> Не знаєш і сеї… Ох, брате! Друга<br /> Тобі здається приязніше першой!..<br /> Семене, ти ще молодий!.. Ох, друга<br /> Страшная радість і недовга, скоро<br /> Її туга і мука заміняє –<br /> А перша радість продовжиться довго,<br /> Весь вік твій буде розважать тебе<br /> І після смерті в вічну райську радість<br /> Перейде… Змилосердися, Семене!<br /> Галас<br /> Ге! Бісів син! Тепер прохатись вмієш?<br /> А як колись мій батько у тортурах<br /> Прохавсь! Забув?! В вогонь, розсучий сине!..<br /> Герцик<br /> Панотче, чуєш?<br /> Анастасій<br /> Чую, синку!.. Чую…<br /> Ти спом’янув і про свого отця,<br /> Що мученицьку смерть прийняв за правду…<br /> Його душа тепер у божім царстві<br /> Ликує; з ангелами… Не турбуй<br /> Її покоя помстою. О, гірко<br /> Душі на світі тім, коли на сім<br /> Гріх за її творять! Тепер твій батько<br /> І в царстві невеселий став… Він бачить,<br /> Що ти за його хочеш відомщати;<br /> А праведнії душі дуже плачуть,<br /> Коли побачать, що на світі роблять<br /> Худеє кровні їх… Семене, синку!<br /> Ради душі покійника отця,<br /> Ради спасенія твоїй душі…<br /> Ось я, старий, аж в ніжки поклонюся<br /> Тобі – змилуйся! Пошануй!.. Слізьми<br /> Всі ноги обіллю тобі – змилуйся!..<br /> (Становиться навколішки).<br /> Герцик<br /> Панотче, встань! Що-бо ти робиш се?<br /> Анастасій<br /> Ні, я не встану – буду тут лежати,<br /> Поки або тебе вблагаю в ласку,<br /> Або заб’єш мене… Ти чоловік,<br /> Ти християнин… Змилосердись, синку,<br /> Коханий брате, батьку милий мій,<br /> Змилуйся!..<br /> (Кланяється до ніг).<br /> Герцик<br /> (кидається до його навколішки)<br /> Устань, свята душа… Я винен, винен!!<br /> Ох, я тебе зобидив… Ох, прости<br /> Дурного! Бачу я: великий гріх<br /> Мені!.. Прости мене…<br /> Анастасій<br /> Ні, ти не винен…<br /> Крий Боже, ти не винен! Я прощаю<br /> Тобі усе – уваж же й ти!.. О, ради<br /> Христа, змилуйся… Погляди, із кожною<br /> Часинкою десятки душ там гибнуть…<br /> Герцик<br /> Панотче… Що мені робити?.. Я<br /> Не властен, є старший: прохай Лисенка!<br /> Анастасій<br /> Лисенку!.. Змилосердись!<br /> Лисенко<br /> Годі, годі!<br /> Сього не буде!<br /> Анастасій<br /> Не гріши, не вводь<br /> Своєй душі у напасть… Мало літ<br /> Вже, може, жить тобі: пора подумать!<br /> День прийде, коли Бог тебе заставить<br /> Дать одповіт за все твоє життя.<br /> Ох, тяжко буде в день той одвічати!<br /> І рани не спасуть тоді тебе!..<br /> Лисенко<br /> Ще раз тобі скажу: сього не буде.<br /> Анастасій<br /> (кидається йому в ноги)<br /> Ні, буде! буде!.. Чи хіба не жінка<br /> Тебе вигодувала? Чи ти в лісі<br /> Родивсь між звір’ям? Чи в тобі немає<br /> І серця чоловічого?.. Лисенко!<br /> Багацько крові й сліз, що ти пролив,<br /> Пред Богом справедливим ізібралось…<br /> Багацько ти проти закона діяв…<br /> Одно хоч добре діло на віку<br /> Своем зроби – і Бог тобі простить…<br /> Простить! Одна сльоза, що проливає<br /> З покути грішник, істирає гріх,<br /> І злодій робиться вп’ять сином божим.<br /> Змилуйся!..<br /> Лисенко<br /> Сього не буде!<br /> Анастасій<br /> Змилуйсь!..<br /> Лисенко<br /> Хоч не проси – сього не буде.<br /> Герцик<br /> І я із їм тебе прохати хочу.<br /> Він правду каже – нащо гріх нам брати<br /> На душу?.. Бог оп’ять за се скарає.<br /> Лисенко<br /> Ти просиш визволить ляхів?<br /> Герцик<br /> Еге.<br /> Лисенко<br /> Ти баба – не козак! Гей, хлопці! Хлопці!<br /> Озьміть оцього рюму од мене<br /> І закажіть, щоб швидче всіх губили!<br /> Всіх перерізать до півночі! Так,<br /> Кричіть, що я велю…<br /> Анастасій<br /> (встає і одвертається)<br /> Тепер хоч годі!<br /> Роби, як знаєш. Я іду відсіль…<br /> Піду у ліс або в болото. Лучче<br /> З гадюками, з вовками жити, ніж<br /> З тобою!..<br /> (Йде пріч).<br /> Лисенко<br /> (довго дума; потім обертається, дивиться пильно у ту сторону, де пожар і різня; потім підходить до Анастасія і тихо говорить)<br /> Панотче! Ти казав – багацько крові<br /> І сліз зібралось перед Богом. Правда!<br /> Багато. Що, як я їх пошаную,<br /> Простить мені Господь?.. Кажи тихенько!<br /> Анастасій<br /> Простить, усе простить.<br /> Лисенко<br /> (трошки подумавши, кричить)<br /> Гей, хлопці!<br /> Біжіть, щоб зараз перестали різать<br /> Ляхів! Щоб всіх живцем зібрали<br /> І дожидались ранка.<br /> Хлопці біжать.<br /> Правда, правда!<br /> Пора знести покуту…<br /> Герцик<br /> Брате рідний!..<br /> Анастасій<br /> Спасенная душа!..<br /> Анастасій і Герцик обіймають його.<br /> У сей час радість<br /> Великая на небі настає…<br /> Моліться, діти!<br /> Герцик і Лисенко скільки там разів хрестяться на схід сонця.<br /> Лисенко<br /> (обтирає сльози)<br /> Швидче, швидче, хлопці!<br /> Біжіть іще і зупиняйте їх!<br /> Кричіть, що я "велів всіх шанувати!..<br /> Панотче! Дай, я руку поцілую<br /> Тобі, мому спасителю. Ти серце<br /> Мені звернув, ти з Богом помирив<br /> Мене… Святий!<br /> (Цілує руку).<br /> Анастасій<br /> Не нарікай святим!<br /> Єдин-бо свят Господь наш Іісус<br /> Христос. Йому молись і дякуй, сину.<br /> Лисенко<br /> Так, правда, правда: ізробити добре<br /> Солодче в сто разів, ніж злеє!<br /> О, як мені тепер на серці легко!..<br /> Козак<br /> (що держав старосту)<br /> А з сим же що робити?<br /> Лисенко<br /> Відпустить.<br /> Коли усіх прощать, так всіх. А справді,<br /> Як Герцик зна! Я за родину<br /> Йому простив, простиш ти за невісту?<br /> Герцик<br /> Марино! Дітьма ми росли укупі.<br /> Тоді батьки, любуючися нами,<br /> Зарані в жартах спарували нас.<br /> І ми росли, і те ж кохання наше<br /> Росло із нами. Батько твій покійний,<br /> Вмираючи, благословив нас. Ти<br /> Перед їм хворим поклялася вірно<br /> Любить мене, клялась мені і потім –<br /> Клялась і зрадила… Бог із тобою!..<br /> Іди з тим, кого кохаєш. Хай<br /> Господь тобі дарує щастя й долю!..<br /> А я… Дай, Боже, щоб моя погибель<br /> Тобі на душу не лягла!.. Дай, Боже!<br /> (Відходить).<br /> Лисенко<br /> Нехай іде собі – чорт з нею!<br /> Староста до Марини протяга руки.<br /> Марина<br /> Геть!<br /> Я не піду з тобою, бо я руська.<br /> Ще раз тобі скажу, Францішку, руська!<br /> Тим не піду з тобою… В ті години,<br /> Коли брати мої і одновірці,<br /> Вислобонившись од неволі й лиха –<br /> Од вашої кормиги, чистим серцем<br /> Приносять Богу дяку за спасения,<br /> Я буть ізрадницею їх не хочу!<br /> Я не піду із вами, з ворогами<br /> Моїй родини, шлятись із прокляттям<br /> На серці – і від Бога, і від рідних…<br /> Я не твоя, Францішку, не твоя!<br /> Кохання наше закінчилось. Годі!<br /> Коли не довелось з тобою вмерти –<br /> Тепер уже я не твоя!.. Прощай!<br /> Прощай, мій милий, мій єдиний, любий!<br /> Прощай навічно…<br /> (Обійми і цілує його).<br /> І ви прощайте, добрі люди! Боже,<br /> Спаси й помилуй вас!.. Семене, я<br /> Зобідила тебе – я каюсь: винна,<br /> Бо я тебе обманювала! Лихо<br /> І гріх мені!.. Бо я не раз казала,<br /> Що я тебе кохатиму й кохаю,<br /> Що ти мені миліше світа… Я<br /> Брехала!.. Ох, Семене! Я брехала!<br /> Ніколи зроду серце до тебе<br /> Не налягало, я ж тобі брехала!..<br /> Прости мене, забудь мене і вірно<br /> Служи родині й Богу… Милий брате,<br /> Прощай і ти! Дай, Боже, щоб, одбувши<br /> І горя й лиха, навкінець спокоївсь<br /> Ти на родині з вірними братами<br /> Та приятелями, щоб твоє серце<br /> Було чисте і радісне, мов небо<br /> Після дощу, як сонце хмари згонить.<br /> Щоб, дивлячись на милу Україну,<br /> Слободную й щасливую, тобі<br /> І весело, і радісйо було!..<br /> Прощайте, люде добрі! Хай Господь<br /> Хранить родину нашу! Хай вона<br /> Цвіте собі, як маковая квітка!..<br /> Благослови мене, панотче добрий:<br /> Я йду у монастир. Прощайте, добрі люде!<br /> Пішла; усі дивляться на неї з дивуванням.<br /> Лисенко<br /> Озьміть його й ведіте к недовіркам.<br /> Уранці хай під вашим нагляданням<br /> У дом свій піде ізібратись.<br /> Староста<br /> Кохавши за життя такую душу<br /> І утерявши навік це кохання –<br /> Мені збирати нічого на світі…<br /> Чого я тут не долічивсь?.. Лисенку!<br /> Ви одоліли: завтра вранці наші<br /> Ляхи, котрі сьогодні вас топтали,<br /> Із города повийдуть як вигнанці, –<br /> Із соромом, з наругою, за посміх<br /> Блукати по світу… Ви одоліли!<br /> Кровава свара наша закінчилась…<br /> І ви ще, одолівши нас, як добрі<br /> Нас милуєте!! О, ви добросерді!..<br /> . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .<br /> . . . . . . . . . . Я не дивуюсь –<br /> Тобі огидло все одно та те ж:<br /> Ти й вигадав сильнішую наругу<br /> Над ворогом своїм… Ти молодець,<br /> На вигадки голінний! Ох, козаче!<br /> Чи справді думаєш, що, один раз<br /> Пошанувавши нас, ти стер всю кров,<br /> Що проливав два роки по Вкраїні?<br /> Чи справді думаєш, що одним разом<br /> Ти розщитався з нами?.. Рідна кров,<br /> Що вслід тебе текла, і сльози бідних,<br /> Випалені, винищені країни –<br /> Кричать мені о помсті проти тебе.<br /> Життя мені не дороге. Лисенко!<br /> За всі твої наруги і мучення,<br /> За всі біди, і лиха, і напасті,<br /> Що так колись на нас розтошно сіяв –<br /> Тепер зо мною пощитайся! Бийся!!<br /> (Вихоплює із рук у козака шаблюку).<br /> Герцик<br /> Безумний.<br /> Лисенко<br /> Е, ні! Він ще й хвабрувати!!<br /> Отак-то, бач, їх шанувать, проклятих!<br /> (Вихоплює шаблю).<br /> Січуться.<br /> Лисенко<br /> (проколює старосту)<br /> У пекло, к шайтанам, своїм братам!..<br /> Староста захитався; потім ухопив обидвома руками шаблю, рвонувся на Лисенка, ударив його, Лисенко його удруге, і обидва попадали на землю.<br /> Герцик<br /> Лисенко! Брате! Ранили!.. Лихо! Лихо!..<br /> Швидче сюди! Перев’язати…<br /> Лисенко<br /> (лежачи)<br /> Не ранили, а вбили. Дарма, брате,<br /> Всі перев’язки… Я кінчаюсь… Ляше,<br /> Нам смерть обом… Прости мене<br /> За смерть твою – я за свою прощаю…<br /> Староста<br /> (лежачи)<br /> Лисенку! дякую!.. Ти слобонив<br /> Мене зо світу, де нема нічого<br /> Для мене… Помремо братами. Друже!<br /> Дай руку, і нехай в примир’ї нашім<br /> Примириться із Польщею Вкраїна!..<br /> Ой!.. Герцику… перекажи Марині,<br /> Що я її кохаю…<br /> (Умирає).<br /> Козаки збігаються коло Лисенка.<br /> Лисенко<br /> Ох, душно!.. Підведіть мене хоч трошки…<br /> Де панотець?.. А! Осьде він. У мене<br /> Вже й очі мутяться… Прощай, панотче!<br /> Анастасій<br /> О! Господи! Твоя і власть, і воля!<br /> Козаки і народ<br /> (прибігають з криком)<br /> Слобода! Слобода!.. Нащо се і хто приказав<br /> шанувати ляхів?..<br /> Анастасій<br /> Мовчіть… Вже й так Господь вас покарав!<br /> Згляніть: ваш визволитель осьде мертвий…<br /> Народ<br /> (кричить)<br /> Лисенку! Батьку! Хто його! Ох! Дайте<br /> Сюда убійника! Розірвемо!<br /> Іспечемо!!. Наш батьку рідний! Нащо<br /> Покинув нас?!<br /> Лисенко<br /> (тихо)<br /> Ох!.. Розстебніть мені… Я хочу трошки<br /> Сказать їм щось, та дайте мні водиці…<br /> Анастасій побіг за водою; Герцик піддержує йому голову; Лисенко п’є.<br /> Народе православний!.. Знайте всі,<br /> Що і вояк буть мусить чоловік<br /> І християнин… Усіх ляхів<br /> Повипускайте завтра вранці… Хай<br /> Ідуть собі із Богом до родини…<br /> Прощайте, братці!.. Хай вам Бог поможе!<br /> Моліться всі за грішну мою душу!<br /> (Вмирає).<br /> Герцик<br /> Не дише, вмер!..<br /> Голоса<br /> Умер!.. Умер!..<br /> (Голосять).<br /> Анастасій<br /> (над тілом)<br /> Умер, як лицар і як християнин.<br /> Його душа, покутою й добром<br /> Очищена, увійде в боже царство,<br /> В збір праведних воїтелів Христових.<br /> Прощай, рачителю слободи й віри!<br /> Нехай на пізні годи твоя слава<br /> Останеться на пам’ять українцям!..<br /> Несіть його до церківки святої…<br /> Своєю смертю дав він нам слободу.<br /> (Обертається до народу).<br /> Народе вірний, православний, добрий!<br /> Бог вчув молитви ваші, приклонивсь<br /> До нашої недолі, слобонив<br /> Од вражої кормиги і нарік<br /> Своїм народом! Славте, славте Бога!<br /> Ходімо в церкву; ніч велика; все<br /> Ісповнилося світу; кожна твар<br /> Да веселиться, бо Христос-Спаситель<br /> Воскрес із мертвих! Радуйтеся, люде.<br /> Й хваліте Господа!<br /> Крик народа<br /> Слава Богу!<br /> Слава Богу!<br /> Усі ідуть; за ними несуть тіла.<br /> Герцик<br /> (позаду їх)<br /> А як мені – і празника немає!!