1.
Осінній вітер в лузі свище,
вербу хитаючи тонку,
а я схиляюся ще нижче
себе побачити в струмку.
Давно з чола у жінки думку
не п'ю вже солодко крізь сміх
і, втомлений від поцілунку,
не сплю у неї біля ніг.
Вона ж, коли ховає ставню
удосвіта ще тьма густа,
не тягне у жагу останню
устами знов мої уста.
Бо так мене поби...