Панотчик смачно попоїв,<br />
поклавсь на софу, взяв часопис,<br />
товсте цигаро закурив<br />
і став читати з Відня допис.

По хвилі скрививсь, позіхнув<br />
і застогнав на всю кімнату:<br />
"Ох! та й обскурне ж се письмо!<br />
Шкода і грошей на сю шмату!"

Він, правда, не платив того<br />
патріотичного податку,<br />
і передплата не прийшла<br />
єму ніколи і на гадку;

та все ж ганьбити міг він всіх,<br />
бо був великим патріотом:<br />
умів балакати, кричать<br />
і обкидати всіх болотом.

І гнівавсь страшно, як коли<br />
єму згадали час заплати,—<br />
таж він, як "свій", газети всі<br />
повинен дармо діставати...

І він читав, і він зітхав:<br />
"Ах, боже мій, які ми бідні!<br />
Ті посли наші — ох, вони<br />
поміж послідніми послідні!"

І чув він жаль такий до них,<br />
як син єго до професорів,<br />
махнув рукою, позіхнув:<br />
"Нема для Русі вже дохторів!"

Аж ось і жінка молода<br />
ввійшла по хвилі в хату тихо<br />
і мужа за рукав взяла —<br />
а він стогнав ще: "Ох-ох, лихо!

Ох, жінко, чом я не посол?<br />
Гонори мав би-м і дієти...<br />
Ті посли наші — ох!.. Шкода,<br />
що не читаєш ти газети!.."

"Встань, Ясю, там селяни ждуть,<br />
вже скликали ділу громаду,<br />
хотять читальні, шпихліра —<br />
тебе запрошують на раду!"

"Хлопи там ждуть?.. Ет, що хлопи!<br />
Се темна, непросвітна маса!<br />
Читальні їм! І ще чого!<br />
Нащо шпихлір, нащо їм каса?!

Скажи їм, любцю, най не ждуть...<br />
Мене так знемогла дрімота..."<br />
Він обернувсь і задрімав<br />
сном неспокійним патріота.