Пам'ять (сонети)
Пам'ять (сонети)
СОНЕТИ З КНИЖКИ<br /> "ПАМ’ЯТЬ"<br /> АВТОМОБІЛЬ
Як вичесаний кінь, сяйний автомобіль<br /> Виходить із воріт притихлого заводу.<br /> Як в жінку молоду, в його лискучу вроду<br /> Вдивляйся і тремти, вчарований всуціль.
Ви разом будете серед незнаних піль<br /> Летіти приземки, під синню небозводу,<br /> І далеч, випита, як те вино, до споду,<br /> Бентежитиме вас, немов кохання хміль.
Але остерігайсь: твойого духу сниво,<br /> Твій ангел, що крильми вкриває біг коліс,<br /> На тебе дивиться зневажливо й глузливо.
Слухняний він, але, буває, йде навкіс,<br /> Танцює на бігу, як самогубства біс,<br /> І гине, й смокче кров із водія жаждиво.
2000<br /> КОМП’ЮТЕР
В комп'ютері сидить ув'язнена душа,<br /> Енциклопедія всезнаюча й прозора,<br /> Як електричний струм, невидима і скора,<br /> Услужлива, але холодна і чужа.
Вона — раба твоя. Подібна до ножа,<br /> Захованого в плащ, її сумна покора.<br /> Спить на екрані миш — малесенька потвора,<br /> Твій зір за нею йде, її піймать бажа!
Ту сіру блискавку не зловиш ти ніколи,<br /> Вона втікатиме від тебе, як мана,<br /> В твого ума брудні і потайні околи.
Рабиня? Служниця? Ні, пане мій, вона —<br /> Володарка твоя, несхопна і страшна,<br /> Тобою створена, божественний Глаголе!
2000<br /> ІНТЕРНЕТ
Поклич до себе світ на поле Інтернету,<br /> Прийде сумний Тарас, і Данте, і Бодлер,<br /> І з'являться раби, прикуті до галер,<br /> Монархів профілі, обернуті в монету.
Поклич святих повій із династичних сфер,<br /> І поміж них знайди бліду Антуанетту,<br /> Що йде на ешафот, скажи їй по секрету,<br /> Що ти її любив, допоки сам не вмер.
Екран комп'ютера — душі твоєї надра,<br /> Де іскри золота поглинула руда,<br /> Скотилися на них журби залізні ядра.
Ти бачиш, як в землі тече сліпа вода,<br /> Як відкриваються твого життя чуда,<br /> Як прагне палива твойого серця ватра.
2003<br /> ПОВЕРНЕННЯ
Ніким не видимий, пробіг я серед ночі<br /> Європу й Азію, як молодий мустанг,<br /> Кавказ мені світив у сніжнім позолоччі,<br /> Води напитися подав священний Ганг.
Але мене пекли, як рани, землі отчі,<br /> І я махнув назад від юрт і від яранг<br /> В карпатські видоли, перед кохані очі<br /> Світлиць стопчатівських, і впав, як бумеранг.
Усе, що я придбав, — скорботності отрута,<br /> На каменях чужих я загубив іскрінь,<br /> Що до моїх підків живцем була прикута;
Вернувсь на житній хліб і на вівсяну рінь,<br /> Схиляю голову до Лючки і до Прута,<br /> П'ю воду, як старий мойого тата кінь.
2003<br /> КАЯТТЯ
Я каюся й горю! Я ображав людину!<br /> На попіл спалюю свої гріхи старі;<br /> Хитливе полум'я клубочиться вгорі,<br /> Внизу ятриться грань — зола наполовину.
Та мій вогонь мене веде в нову провину,<br /> Бо я ненавиджу побожні стихирі,<br /> Пишу про ворога, мов на його корі<br /> Нарізую свій біль, і сам од болю гину.
А ворог мій встає, являє людський лик<br /> Вчорашній сатана з обличчям херувима,<br /> І вірю я йому, бо вірити я звик.
Але пече мене та правда нестерпима:<br /> Як ворога нема, немає й побратима!<br /> І знов я в каятті горю, мов єретик.
2003<br /> ПІСНЯ
Я смерті не боюсь, хоч зраджував її,<br /> Не вірив, що й мені призначено вмирати:<br /> В гаю, на цвинтарі, горнувся до дівчати,<br /> На гріх його вмовляв, аж мліли солов'ї.
Навчав мене Хайям писати рубаї,<br /> І ніжно ставитись до глечика й горняти,<br /> Що з глини могилок їх люблять виробляти,<br /> І вушка в них такі округлі, як мої.
Я мертвих мудрості з тривогою вивчаю,<br /> Але люблю життя пахуче і смачне,<br /> Як від коханої окраєць короваю.
Люблю співати! Так, як я, ніхто не втне!<br /> Брати! Коли помру, я в трумні заспіваю…<br /> Тож трохи помовчіть. Послухайте мене…
2003<br /> СТРАШНИЙ СУД
Невже за те помер Син Божий на Голготі,<br /> Щоб одчинилися у судний день гроби<br /> Та піднялись царі, донощики, раби,<br /> Кати і всі, хто жив у злобності й підлоті?
Навіщо Богові палити гори плоті,<br /> Що схована була в підземні жолоби,<br /> Давати тліну вид і в кістяні лоби<br /> Вкладати очі й дух, що повен злої хоті?
Якщо Господній Суд задуманий на те,<br /> Щоб скласти грішників у вогнище, як дрова,<br /> То як ви поміж них невинних знайдете?
Піде реакція злочинства ланцюгова,<br /> І вибухне в огні жахнім світобудова,<br /> І погорить тоді з неправедним святе.
2003<br /> ЛИСТЯ
Я листя загрібав. Купив нові граблі.<br /> На небі висів сніг, як мамина верета.<br /> Втім, листя звіялось, як золота карета,<br /> Колеса зблиснули і зникли в синій млі.
Так їздили колись магнати й королі,<br /> Та все розпалося, як видиво поета.<br /> І вивірка сумна із-під мого манжета<br /> Горіх собі взяла й запорпала в землі.
Йде свіжа прохолодь. Пітніє й курить ватра.<br /> З'явився давній друг. На голові — ондатра.<br /> Марною мовою постелена тропа.
Танцює осокір і в танець мене кличе.<br /> Я повертаюся у лоно таємниче,<br /> І дивиться, мов кріт, на мене тьма сліпа.
2003<br /> ТРОНИ
Все трони мають: ноги, руки, зір!<br /> Вони пильнують вищих зобов'язань,<br /> Що дістає їх від миропомазань<br /> Монарх Ягайло, Фердинанд чи Лір.
В нас тронів не було, тому не вір,<br /> Що буде королем вчорашній блазень.<br /> Він дуже схильний до повчальних казань,<br /> Та чинить сам собі наперекір.
О демократіє, йому корону<br /> Ти віддаєш, а він — без голови,<br /> Є в нього тільки сідало для трону.
Але не покидай нас і живи,<br /> І трони наші виростуть з трави,<br /> І ми, нарешті, вклонимось закону.
2003