Скільки днів ми в розлуці,
а серцю немає розради. Рис давно уже встиг
прорости біля наших воріт. У кущах не змовкають —
від холоду плачуть цикади, І все нижче схиляється
в хмарах густих небовид. Світлячкам їх ліхтарики
біла роса погасила, Біла паморозь вкрила
холодну осінню траву. Рукавом прикриваюся —
стримати сльози несила, Тільки спомином щастя
й чеканням на тебе живу.