В Оленки болить горло. Мама сидить коло її ліжка і тихо наспівує: Спи, маленька донечко, Спи, моя хороша. Замерза віконечко, Стелиться пороша. Оленка згорнулась клубочком. І дивно їй: очі заплющені, а все видно. Бачить Оленка свій двір, і кучугури снігу, і перекинуті саночки. Ох і вредні санчата! Каталась Оленка з гірки, а вони взяли та й повернули у рівчак. Оленка упала. У валянці набилося снігу, і от маєш: болить горло. — Мамо! — висовує Оленка носа з-під ковдри.— Завтра ж ялинка! Правда? — Правда. Тільки спи, доню, видужуй... — Мамо! Я тобі про ялинку розкажу. Хочеш? — Хочу,— всміхається мати.— Тільки тихенько. Голосно тобі не можна. І Оленка стиха говорить: — У наш садок привезли ялиночку. Таку маленьку, чепурну. Маринка подивилась на неї і питає: — А де іграшки? А Надія Іванівна — це наша нова вихователька — й каже: — Давайте самі зробимо. Оленка примружилась. Мабуть, згадала, як вони гуртом робили іграшки. Вовчик зірочку вирізав. Оленка теж старалася — білочку зліпила. А Юрко склеїв паровоз. Тільки Маринка зарюмсала: — Ведмедик у мене зламався... Справді, у її ведмедика вухо відпало. То чого ж плакати? Хлопчики допомогли Маринці — і вухо приросло до голови. Багато-багато іграшок зробили. Тоді Надія Іванівна підійшла до ялинки і спитала: — Куди ж ми Вовину зірочку почепимо? — Вовину зірочку — аж на верхівочку! — гуртом проспівали малята. — А Юрків паровоз? — Де Дід Мороз, там і паровоз! — вигукнули всі, а Оленка найголосніше: — Дід Мороз на паровозі подарунки всім розвозить! — А куди, скажіть, Оленчину білочку? — Оленчину білочку — на лапату гілочку! — А Маринчиного ведмедика? — Ведмедика — на велосипедика! — Не хо-о-чу! — запхикала вередлива Маринка.— Він упаде і розіб’ється. Даремно пхикала Маринка: ведмідь не впав і не розбився. — Оті готова у нас ялинка до свята! — обвела всіх поглядом Надія Іванівна.— Завтра приходьте з мамами і татами. Будемо співати, будемо танцювати. Новий рік стрічати! Розказала Оленка мамі, як вони новорічну ялинку наряджали, і зажурилася. Усі її друзі будуть веселитися, одна вона, Оленка, лежатиме в постелі. Раптом хтось подзвонив до них. Мама відчинила двері. Дивиться: стоїть біля порога чепурненька ялиночка, і нікого близько немає, тільки потупотів хтось по східцях. Повернулась мама весела: — Дивись, Оленко, ялинка. І написано: "Оленці від Діда Мороза". Глянула Оленка на ялинку і заплескала з радощів у долоні: — Мамо! Я знаю, звідки Дід Мороз ялинку приніс. Знаю, знаю! Онде верхівочка — Вовина зірочка. А де Дід Мороз — Юрків паровоз. От і в мене буде свято!