Я люблю, когда в доме есть дети<br />
И когда по ночам они плачут...<br />
И. Анненский

Огорнула темрява кімнату,<br />
Спать давно уже пора дитині...<br />
І лунає враз лукаве: — Тату! —<br />
Сміх тоненький котиться в хатині.

— Розгулявся! — сердиться нещиро<br />
Мати, нахилившись до малого.<br />
Батько закликає їх до миру<br />
І заснуть наказує їм строго.

А малий нове щось витіває,<br />
Не дає спокою і сестриці,<br />
Сміхом і вона відповідає,<br />
Хоч батьків же слухати годиться!

Білий місяць, чорним перевитий,<br />
Хмари за вікном у небі в'ються...<br />
Я люблю, коли є в домі діти<br />
І коли вночі вони сміються.

13 листопада 1959 р.