Колись було: батьки тихенько<br />
Збирались в хаті уночі,<br />
І їх огнище помаленьку<br />
Таємно жевріло в печі.

А ми бажали розпалити<br />
У полі огнища свої,<br />
Багаттям правди і освіти<br />
Засяти враз на всі краї...

І наші мрії незабаром<br />
У дійсність справжню повились:<br />
Знялося огнище пожаром<br />
І розійшлось далеко скрізь.

І не загасять вже на волі,<br />
Його ні вітер, ні дощі,<br />
Бо розгорілося у полі —<br />
Не так, як батьківське, в печі.