В кінці греблі<br />
Шумлять верби...

Бува, почуєш пісню і спахнеш<br />
Пекучим болем пізньої любові —

І от — далечина Твоїх безмеж,<br />
Твоїх небес нестриманая повінь:<br />
Пливе, пливе блакитна широчінь,<br />
Росте, росте співучим колом обрій;<br />
Від білих хмар лиш смарагдова тінь<br />
Біжить ланами, лиш вітри недобрі<br />
Напружують свій навіжений чвал...

О, як забуть Тебе, єдину в світі!<br />
Твій зір мені ясніш за сонце світить,<br />
Твоя далека пісня, як хорал.

Моя весна. Моя, моя Земляї

Яке ж залізне серце муку стерпить:<br />
Оттут в недужих мріях уявлять,<br />
Як "в кінці греблі шумлять верби".

15.08.1928