1.
О Вітре дикий Західний, о ти,
Син осені, з чиїх тонких обіймів
Так прагне мертве листя утекти,
Як від мольфара духи, — лине вільним
Чумним жовтавим почтом. Ти дмухнеш —
Й розкрилене насіння на могильне
Зимове темне ложе покладеш.
Нехай спочине трупом — мертво, низько.
Аж доки в сонний край Весна прийде,
Сестра твоя, сипне барвисті іскри
І засурмить на...