Дні Твої скалічено криваво,<br />
За туманом мерехтить мета...<br />
Так обридла підозріла слава,<br />
Так гнобить нещадна самота.

Вию псом на мертвім полі бою,<br />
Стережу сей попіл і кістки,-<br />
Знаю, Бог розсудить нас з Тобою:<br />
Сходять зерна, пружаться ростки.

Під морозним вітром — біла тризна,<br />
Сніг сліпить, вирує рівнина,-<br />
То встає озимина залізна,<br />
Крізь крижаний сніг — озимина.

Бачу їх — високих і русявих,<br />
Зовсім інших, не таких, як ми,-<br />
Пристрасників висоти і слави,<br />
Ненависників тюрми і тьми.

Ось їх стислі руки, ясні лиця,<br />
Голос невблаганний, як наказ,<br />
В гострім зорі зимно-синя криця —<br />
Вірний щит від болю і образ.

Спадкоємці бою, бурі діти!<br />
Загримить ще раз така пора —<br />
Сміливо могили перейдіте,<br />
Коли треба — розтопчіть наш прах.

Щоб без вшанувань, без академій<br />
Кров жадала неминучих кар,<br />
Криця зустрічала серця кремінь,<br />
Викресала іскрами удар!

Щоб тверезі зимно-сині очі<br />
Загорались, гострі і палкі,<br />
Лиш тоді, як обрій зарокоче,<br />
Боєм зустрічаючи полки.

І коли доба метальним словом<br />
Збудить в серці переможний ямб,<br />
Присуд Божий в даль Твою громово<br />
Ознаймить гарматний дифірамб.

11.1.1932