Ображено відходять на горби,<br />
Мов Римом невдоволені плебеї,<br />
Старенькі вівці — аспидні халдеї,<br />
Страшне поріддя темної доби.

Їх тисячі — рухоме з ними все,<br />
Як ті жердини, в мохові коліна,<br />
Здригається й летить кудлата піна,<br />
Неначе шмаття колесо несе.

Їм цар потрібен й чорний Авентин,<br />
Овечий Рим із сімома горбами,<br />
Собачий брех, жарінь під небесами<br />
І дим гіркий напівсліпих хатин.

На них чагар посунув звисока,<br />
Наметів враз побігло сіре гаддя,<br />
Вони ідуть в священному безладді,<br />
Руно висить, як хвиля преважка.

1915