О полку, полку! Гори брані<br />
у тумані моїх очей.<br />
У перевитій кров’ю рані<br />
ще б’є крило і меч рече.

Доволі світлих сліз Горині<br />
у срібній чаші сліз моїх.<br />
Коли ж задумливій Волині<br />
настане іскритися сміх?

Синіє в вічність цвіт билини.<br />
О беззахисно голубий!<br />
Ще зберігають світлі глини<br />
блакить очей і сонце вій.

Ще кожна п’ядь дзвенить на грані<br />
і кожен крок – по струнах ран.<br />
О полку, полку! Поле брані<br />
ще перемиє світла рань.