Новорічна балада
Новорічна балада
І місяць, сумуючи в хмарній млі,<br /> До покою тьмяно зорить.<br /> Там шість приборів стоять на столі,<br /> І порожній один стоїть.
Це мій чоловік, я і друзі мої<br /> Зустрічаємо новий рік.<br /> Чого ж мої пальці — мов у крові,<br /> І напій, мов отрута, обпік?
Господар, що. склянку вина підняв,<br /> Був поважний — недвижжя само:<br /> "Я п'ю за землю рідних галяв,<br /> У якій ми всі лежимо!"
А друг, що глянув в обличчя мені,<br /> На спомин раптовий свій<br /> Озвався: "А я — за її пісні,<br /> В яких усі ми живі!"
Та третій, котрий нічого не знав,<br /> Коли повила його тьма<br /> (Те ж думала й я сама),<br /> "Нам випити треба за того,— сказав,—<br /> Кого ще з нами нема".
1923