Ніч то вельможна, то тривожна,<br />
то осоружна, то острожна,<br />
то химородна, то хмільна.<br />
Невже і ця тривога ложна?

Любить чи вижити не можна.<br />
Нехай болить кровина кожна,<br />
нехай свистить душа безбожна<br />
у чарці, випитій до дна.

Хто скло зубами гриз, хто кригу<br />
примножував родинну цтіху<br />
вуйкам з ученої двірні.<br />
Невже не стане не до сміху?

Привчить нас до зими без снігу,<br />
хто грім на землю нашу тиху<br />
везе у золотім горіху<br />
на білому, як сніг, коні.