— Ні, про це з ними й мови не заводь,— сказав Генрі, що стояв на балконі з перекинутою через руку серветкою і попивав бургундське, яким я його почастував.— А хоч і скажи їм, то однаково не повірять. Але це правда. Коли вони без одежі, жодна їх не розрізнить.
— Хто не повірить і у віщо? — запитав я.
Генрі мав чудну звичку міркувати з приводу власних невисловлених думок, що надавало його мові д...