Неначе жебрала я хліба,<br />
А хтось здивованій мені<br />
Поклав у руки ціле царство,<br />
І я стою, немов у сні.

Неначе я просила небо,<br />
Щоб морок поскоріш минув —<br />
І ось, рвучи багряні греблі,<br />
Світанок душу сколихнув!