Немов самотня хмара, брів...
Немов самотня хмара, брів...
Немов самотня хмара, брів<br /> Я навмання в високих травах<br /> І раптом на путі зустрів<br /> Поля нарцисів золотавих;<br /> І переливами заграв<br /> Над ними вітер пробігав!
Неначе зорям мерехтливим,<br /> Числа нарцисам не було.<br /> Вони постали над заливом, –<br /> Мінливе нескінченне тло,<br /> Котре стелилось перед зором<br /> Дзвінким різноголосим хором.
Іскрились хвилі на воді,<br /> І вторили їм блиском квіти.<br /> Й нараз поет прогнав тоді<br /> Від себе настрій сумовитий,<br /> Хоч достеменно ще не знав,<br /> Якого Дару там надбав...
Бо часто в роздумі глибокім<br /> Чи як жену думки пусті<br /> Встають перед духовним оком,<br /> Що нам – розрада в самоті,<br /> Нарциси хвилями ясними,<br /> І серце йде в танок із ними!
Переклад М. Стріхи
Джерело : www.ukrcenter.com