Немає слів, а хочеться сказати,<br />
мов білим цвітом процвісти: —<br />
Яка прекрасна ти, о земле-мати!<br />
Яка прекрасна ти!

Немає слів, а тільки в скроні стука<br />
гаряча кров.<br />
Яке то щастя, біль і мука —<br />
земна любов!

– Люблю тебе, блакитна зоре,<br />
подруго мила! Та чи ж любиш ти?<br />
– Як радісно в пшеничнім морі<br />
вперед, вперед пливти!

Немає слів, а хочу прогриміти,<br />
мов голос травневих дощів:<br />
– Не заважайте нам весніти,<br />
бо блисне гнів!