Не знаю, де вона
Не знаю, де вона
Не знаю, де вона і як її назвати,<br /> Який у неї голос, плач і сміх,<br /> Не знаю, чи стріну її, щоб розказати<br /> Свій біль найтяжчий і найгірший гріх.
А все ж таки за нею я скучаю<br /> На самоті і в час гучних забав,<br /> Серед степу і в калиновім гаю —<br /> Немов мені хтось моє щастя взяв.
І тільки іноді в вечірнюю годину,<br /> Коли в душі настане тишина,<br /> Коли я шум і гамір світу кину,—<br /> Здається, ніби при мені вона.
Здається, ніби синіми очами<br /> Вдивляється у душу, ген на дно,<br /> І промовляє тихими словами<br /> Так, як колись давно-давно-давно.