Не нарікаю я на бога...
Не нарікаю я на бога...
Не нарікаю я на бога,<br /> Не нарікаю ні на кого.<br /> Я сам собе, дурний, дурю,<br /> Та ще й співаючи. Орю<br /> Свій переліг — убогу ниву! —<br /> Та сію слово. Добрі жнива<br /> Колись-то будуть. І дурю!<br /> Себе-таки, себе самого,<br /> А більше, бачиться, нікого?
Орися ж ти, моя ниво,<br /> Долом та горою!<br /> Та засійся, чорна ниво,<br /> Волею ясною!<br /> Орися ж ти, розвернися,<br /> Полем розстелися!<br /> Та посійся добрим житом,<br /> Долею полийся!<br /> Розвернися ж на всі боки,<br /> Ниво-десятино!<br /> Та посійся не словами,<br /> А розумом, ниво!<br /> Вийдуть люди жито жати...<br /> Веселії жнива!..<br /> Розвернися ж, розстелися ж,<br /> Убогая ниво!!!
Чи не дурю себе я знову<br /> Своїм химерним добрим словом?<br /> Дурю! Бо лучче одурить<br /> Себе-таки, себе самого,<br /> Ніж з ворогом по правді жить<br /> І всує нарікать на бога!
5 жовтня [1860 С.-Петербург]