Нащо травам сумувати,<br />
як у трав є рідна мати,<br />
що годує, і голубить,<br />
і травинку кожну любить.

Нащо рікам сумувати,<br />
як у рік є рідна мати,<br />
обнімає берегами,<br />
материнськими руками.

Лиш у вітра-вітрогона<br />
од сльози щока солона.<br />
Буде в полі завивати<br />
у такій своїй біді,—<br />
бо моя земля не мати<br />
вітрюгану-галайді.