Може, я записую останні<br />
Сторінки у зошиті своїм,—<br />
А десь близько, в білій тиші ранній,<br />
Хлопченя із чубчиком льняним,<br />
Тілько що навчившись говорити,<br />
Підбира, ласкаве і сердите,<br />
Перші пари непокірних рим.

Світ навколо хвилями ясними<br />
Б'є у невідомі береги,—<br />
А в хлопчини серце невситиме,<br />
Повен розум чистої жаги,<br />
Все ж то хоче знати, обійняти...<br />
І в поля від батьківської хати<br />
В'ється слід маленької ноги.

Бачить хлопчик, як людська робота<br />
Сходить ще не виданим зелом,<br />
Мову людську і пісні він потай<br />
Слухає з наморщеним чолом —<br />
І співа дедалі сміливіше...<br />
Не мого він зошита допише,—<br />
Свій почне новим своїм пером!

4 вересня 1948 р.