Ніяк не таємничий той художник,<br />
Що звідав буйні Гофманові сни,—<br />
Мені з чужої, дальньої весни<br />
Знов мариться сумирний подорожник.

Він прикрашав у місті кожен схил,<br />
І брук майданів, і широкі сходи,<br />
Коли з пісенним факелом свободи<br />
Псіхея в мій верталася приділ.

В четвертому ж дворі, у глибині,<br />
Награючи до танцю дітлашні,<br />
Крутилась катеринка однонога,

Життя у дзвони било... І вела<br />
Мене шалена кров до тебе — це лягла<br />
Одна, усім рокована дорога.

18 січня 1941